Джо Хілл - Пожежник

— Чому ж. Прийміть дві шоколадки і покличете зранку. Думаю, в Норми Гілд ще зосталося кілька «Поцілунків Герші» на кухні. Скажете, що я виписала вам рецепт.

Він не засміявся.

— Боюся, я вимушений буду спровадити декого. Я все мізкував, як можна захистити людину, якій ніхто не зможе пробачити. Так собі думаю, що вислати її — це єдиний спосіб якось зарадити. Якщо вона лишиться тут, хтозна, що з нею надумає вчинити табір, — він зиркнув на Гарпер і злегка всміхнувся. — Щораз, коли бачу, як усі вони співають і сяють разом, стає цікаво, що трапиться, коли вони надумають вдатися до самосуду. Як гадаєте, драконячій лусці натовп сподобається так само, як і хор? Певен, що так.

8

«Він знає, хто злодій», — подумала Гарпер. Ця думка зринула їй у голові, мов рвучкий поштовх, мисленнєвий відповідник гострої кнопки, на яку наступають ногою.

— Навіщо ви мені це розповідаєте? — запитала вона.

Він втупився кудись понад носом човна.

— Людина, про яку я веду мову, нізащо не покине табір добровільно. Чи могли б ви — якби довелося — щось їй вколоти? Заспокоїти цю людину, якщо вона буде... в істериці? Небезпечна? Для себе або... або для навколишніх?

На таку розмову Гарпер аж ніяк не очікувала.

— У мене немає нічого достатньо сильного. Якщо чесно, Отче...

— Я б волів, щоб ви до мене так не зверталися, — розчаровано промовив він. — Я не був висвячений. Жодною церквою. Єдина, кому годиться називати мене отцем, — це Керол. Не варто було перетворювати це на звичку, але це тішило моє его. Я викладав етику та історію християнства в ліцеї, у Массачусетсі. За якихось п’ять місяців перетворився зі старко-бурко-какадеміка на святійшого Папу, Далай-Ламу нової віри. Якщо покажете мені людину, яка зможе перед таким встояти, то це буде справжній святий.

— Ну що ви, Отче. Якби я почула, як хтось отак-от з вас глузує, я б тій людині чимось по голові дала. Кому ж, як не вам, знати, що ви даруєте цим людям надію? Ви подарували мені надію, і це так само чарівно, як і церква, повна людей, що сяють, мов різдвяні вогники. Я вже починаю вірити, що, можливо, доживу й побачу народження своєї дитини. І все завдяки вам, і пісням, і всім тим чудовим людям, які згуртувалися довкола вас.

— Ох, Гарпер, це дуже великодушно з вашого боку. Ви тільки не забувайте: то аж ніяк не моя заслуга, що ви усі такі дивовижні. Ви вже такими були, коли я вас знайшов.

Вони обминули мис і вийшли у відкрите море. Берег лишився за сорок футів віддалік; крутий пагорб, що здіймався крізь сухорляві голі дерева й каменюччя.

— Повертаючись до вашого запитання, я не маю жодних, бодай якихось заспокійливих. Хай Бог милує, якщо нам доведеться когось оперувати. Найсильніші ліки, які є в табірному медкабінеті, — це «Адвіл»[66]. Та якби у мене й було щось міцніше, я б не хотіла застосовувати заспокійливе як знаряддя кари. Я таким не займаюся. Я допомагаю хворим людям.

— Ця людина — вона і є хвора. І поки ви не спитали: ні, я не хочу розголошувати власні припущення. Доки остаточно не визначусь, як вчинити найкраще.

— Я й не збиралася питати, — вона вже помітила, що він уникає називати будь-які імена.

Він затнувся, хвильку міркуючи, а тоді промовив:

— Що ви думаєте про острів Марти Квінн?

— Думаю, що почувалася б краще, якби знала бодай когось, хто насправді чув ту передачу.

— Гарольд Кросс стверджував, що чув її, — сказав Отець Сторі. — Одного разу. А ще листувався з кимось у Любеку, який є чинною столицею Мейну відтоді, як Огаста згоріла дотла.

— Гарольд листувався з кимось, хто стверджував, що він у Любеку, — відказала Гарпер. — Я його не знала, та, судячи з розповідей, Гарольд був аж надто довірливим.

— Не можу з вами не погодитись, — відповів Отець Сторі. У його голосі знову лунали їдкі, неприємні гіркотні нотки, що були зовсім йому не притаманні.

Гарпер відчувала потік океану під човном, його дрімливий плин. Якби вони припинили веслувати, течія підхопила би каное і понесла його на схід. За якісь півгодини вони будуть достатньо далеко, щоб бачити вогні Портсмута, а за годину — достатньо далеко, щоб розгледіти вогні узбережжя Нью-Гемпширу. А ще за годину вже будуть так далеко, що годі буде розгледіти бодай якісь вогні.

— Боюся, нам усе ж доведеться декого спровадити. Примусити одну жінку полишити табір, — промовив Отець Сторі. — Коли це трапиться... що ж, я не стану відправляти людину у вигнання на самоті, хай навіть вона зійшла на манівці. Рано чи пізно її схопить кремаційний загін. Ні. Гадаю, я піду разом з нею. Може, в тому великому вітрильнику, що на острові Джона. Я та Дон Льюїстон. Я б хотів спробувати відшукати Марту Квінн.

— А хто потурбується про табір?

— Доведеться Джонові. Він єдиний, у кому я певен.

Обігнувши мис, вони дісталися вузької затоки, не більш як вісімдесят футів у діаметрі, зі зведеними по обидва боки хатинками, веранди яких випиналися над самісінькою поверхнею води. Прямо попереду був невеличкий міст, що височів над входом до маленької бухти, яка розкинулася за ним.

Гарпер не впізнавала місцевості, аж поки вони не ковзнули під сам міст, де за кожним їхнім подихом бриніло металеве відлуння, що дзвінко відскакувало від іржавої залізної конструкції над ними. Ставок Саут-Мілл відкрили ще до її народження: грушоподібна водойма пролягала між парком... та Управлінням поліції Портсмута.

Більшість будівель довкола ставка потопали в темряві, проте поліцейський відділок і суміжний паркувальний майданчик сяяли, мов футбольний стадіон у ніч гри. Зі свого місця Гарпер розгледіла на парковці дві великі купи сміття, охоплені вогнем. Кожна кучугура сягала ледь не двадцяти футів заввишки. Гарпер стало цікаво, що там знищували — заражений одяг? Поряд було припарковано кілька пожежних машин; пожежна служба наглядала за вогнищем. Гарпер роздивилася, що навколо багать сновигають чоловіки в шоломах та пожежних куртках. Від вогненних насипів струменів зловісний дим, вервечкою здіймаючись до неба й затьмарюючи зірки.

Пожежник скерував каное в бік поліцейської дільниці.

— Ох, Джоне, — зітхнув Отець Сторі. — Сподіваюся, ти знаєш, що робиш.

Ставок був не більшим за футбольне поле, з доріжкою посередині, яка лежала в них прямо по курсу. Мощену доріжку годі було перетнути, не витягаючи каное з води. Гарпер погано розуміла, де Пожежник хоче влаштувати їм висадку, втім, так чи інакше, вони от-от мали опинитися на березі.

Нахилившись