Джо Хілл - Пожежник

заради кількох злочинців, але не мені, — він, зашарівшись, відвів погляд. — Ти б уже мала знати, як я турбуюся про тебе, Гарп. Якби щось сталося... уххх.

Гарпер поклала долоню на його руку і стиснула. Вона сподівалася, що він розцінить той потиск як «Дякую тобі за турботу», а не «О Боже, я вся палаю, нам треба якось перепихнутися». З досвіду вона знала, що важко виявити до чоловіка прихильність і доброту, не справивши враження, що хочеш із ним переспати.

Він усміхнувся.

— Окрім того, відомчий регламент вимагає, аби офіцер, який конвоює ув’язненого, постійно залишався озброєним. Поліцейського жетона можна позбутися, а от з умонастроєм дещо важче. Та й не те, щоб я справді позбувся жетона.

— Він досі в тебе?

— Зберігаю його поряд із секретним шифрувальним перснем та підробними вусами ще з часів роботи під прикриттям, — він ніжно штовхнув її своїм плечем.

Сніг у місячному сяйві виблискував фарбами блакитної сталі, гарматного заліза.

— Часом міркую, чи не нап’ясти назад, — замріяно сказав він.

— Підробні вуса? — вона поглянула йому в обличчя. — Думаю, ти міг би їх носити, не справляючи нехлюйського враження. До твого обличчя — вуса якраз.

— Ні. Жетон. Часом мені здається, що цій громаді не завадить трохи правопорядку. Чи принаймні правосуддя. Подумай лише про цю дівулю, яка шмигає табором, цупить то харч, то прикраси. Якщо вона таки виступить і зізнається у всьому — або якщо ми самі її вирахуємо — хіба на цьому справді все скінчиться? Ми просто обнімемося, коли Отець Сторі дасть «добро», і все минеться?

— Може, вона тиждень чиститиме картоплю, чи щось таке.

— Чи, може, посадимо її під замок місяців десь на три, щоб напоумити. Навіть знаю, де б я це зробив. Під кафетерієм є холодильна камера для м’яса, якраз завбільшки з камеру в окружній в’язниці. Поставити там розкладачку і...

— Бене! — вигукнула вона.

— Що? Вона не замерзне. Там, певно, тепліше, ніж у церковному підвалі. Електрики вже місяцями немає.

— Це ж бридко. Одиночне ув’язнення в кімнаті, де тхне гнилим м’ясом. Через кілька бляшанок молока?

— І «Портативну маму».

— Нахер «Портативну маму».

Він здригнувся.

Отець Сторі та Майкл Ліндквіст пленталися попереду; Отець Сторі щось говорив, поклавши руку Майклові на спину. Майк ішов, виставивши обіч себе кийок та постукуючи ним по стовбурах зустрічних дерев, наче хлоп’я, що біжить з палицею і тарахкає нею по дошках паркану. Якийсь час Бен дивився на них, а тоді захитав головою і пирхнув.

— Якби я був на місці Майка, то лише радів би змозі полишити табір, і не певен, чи дуже поривався би назад. Можливо, тут для нього більша небезпека.

— Від кого?

— Від Еллі. Вона дівуля ще з тим характером. Не хотів би переходити їй дорогу.

— Думаєш, вона гнівається, бо Майкл не став на її захист?

— Особливо після того, що вони виробляли перед службою. Я бачив, як вони удвох причаїлися за сосною на узліссі. Таке витворяли, наче вже більше й не побачать одне одного. Якби я був її батьком, я б... хоча я їй не батько, та й, гадаю, вони вже далеко не діти.

— Не знала, що між ними щось є.

— То вони разом, то порізно, — мовив Бен, змахнувши рукою. — Очевидно, що нині разом.

З цими словами він усміхнувся. А коли знову заговорив, голос у нього був низький і лагідний.

— Запроторити крадійку до холодильної камери може навіть виявитися ласкою. Ти цього не розумієш, бо переконана, що всі навколо такі ж сердечні, як і ти. Отець Сторі теж не розуміє. У цьому ви два чоботи — пара.

— Яка ж це ласка?

— Бо тоді її не прикінчать. Це не стільки навіть покарання, як перебування від вартою.

Гарпер розтулила була рота, щоб заперечити, а тоді пригадала балачки Еллі про те, щоб знайти злодійку й вирвати їй язика. Вона стулила рота, змовчавши.

Три каное були прив’язані до пірса, гойдаючись у морі. Пожежник опустив палаючу ліву руку, поплескав по ній курткою і задушив полум’я.

— Безпечніше й швидше буде пройти решту шляху по воді, — він примостився в каное на дальньому кінці пірсу, поклавши халіган на дно.

Бен насупився.

— Ем... Джоне? Я погано рахую, чи одного човна не вистачає? Ми двох людей рятуємо, хіба ні? Тож... де ми їх розмістимо?

— Для них буде місце. Я повертатимусь не човном. Приготував собі інший транспорт, — Пожежник розв’язав мотузку і штовхнув каное у води Атлантики. Човен досить низько просів у воді, й Гарпер стало цікаво, скільки насправді важить халіган.

Бен жестом вказав на одне з інших двох каное.

— Гарпер, я погано тямлю в човнах. Може, правитимеш, а я...

— Власне, — озвався Отець Сторі, — є в мене медичне питання особистого характеру, яке я волів би обговорити з сестрою Вілловз. Ти не заперечуєш?

Бен таки заперечував — на якусь мить розчарування в нього на обличчі проступило настільки явно, що виглядало це майже кумедно. Та він кивнув, а тоді заліз у інше каное.

— Тож побачимось, коли доберемося до місця призначення. Стережися айсбергів.

Гарпер відв’язала човни, а Отець Сторі тим часом обережно пробрався на ніс їхнього каное. Коли вони рушили по воді, Гарпер заплющила очі й глибоко вдихнула. Повітря було таке чисте й насичене морем, що їй навіть трохи запаморочилося в голові.

— Мені подобається посеред океану. Завжди подобалося, — промовив Отець Сторі через плече. — Знаєш, до послуг табору є майже сорокафутовий вітрильник, схований на острові Джона. Достатньо великий, щоб... ой, ти лише поглянь!

Він вказав мокрим веслом на інший бік води.

На носі каное Пожежника, з веслом, сиділа Еллі. Вона принишкла на дні й випросталася, щойно вони віддалилися від пірса на п’ятдесят футів.

— Пригадуєш, що їй сказав Джон тоді на березі? «Сама підеш чи тебе мотузком відтягти?», — проказав Отець Сторі голосом, віддалено схожим на Пола Маккартні у «Yellow Submarine». Не найгірше наслідування Пожежника. Він знову це промовив — «Мотузком!» — по-британському, римуючи з «обов’язком», тоді повторив ще раз, цього разу з американською вимовою, так, щоб римувалося до бузком.

— Ха! Він підказав їй, що ми скористаємося каное, тож вона побігла наввипередки й дочекалася нас. Що ж, вона неухильно дотримується своєї «та-пішли-ви-всі» жилки. Її матері, Сарі, я теж ніколи й слова сказати не міг.

Берегова лінія, поросла наїжаченими ялинами, минала їх з обох боків, поки вони полишали невеличку гавань.

— Отче, вас щось турбує? Ви казали, що недобре почуваєтеся.

— Здається, я казав, що в мене до вас медичне питання особистого характеру. Не пригадую, чи згадував, що це якось стосується мене. Гадаю, зі