Болеслав Прус - Фараон

— Бо думав, що розмова йтиме про те, щоб когось ошукати, — мовив Рабсун.

— Щоб ти так думав про свою смерть, дурню!.. — відповів Дагон. — Ніби я дитина і не розумію, що як Гірам приїжджає до Мемфіса, то вже, певно, не заради гендлярських справ. Ой Рабсуне! Тобі годилося б ще зо два роки замітати в мене стайню!

— Годі! — крикнув Гірам, вдаривши кулаком об стіл.

— Ми ніколи не скінчимо з цим халдейським жерцем, — буркнув Рабсун так спокійно, наче перед тим нічого не сталось.

Гірам відкашлявся і почав знову:

— Цей чоловік і справді має будинок і землю в Гаррані, і там звуть його Пхут. Він дістав листи від хеттських купців до сідонських, і його привіз сюди наш караван. Сам він добре розмовляє по-фінікійськи, добре платить, нічого особливого не вимагає, тому наші люди дуже його полюбили… Але, — мовив Гірам, почухавши бороду, — якщо лев натягне на себе волячу шкуру, в нього завжди стирчатиме з-під неї хоч кінчик хвоста. Цей Пхут був страшенно мудрий і впевнений в собі; отже, начальник каравану тихцем переглянув його речі. Але нічого не знайшов, тільки медальйон богині Ашторет. Коли начальник каравану побачив медальйон, його аж за серце вхопило. Звідки в хетта фінікійський медальйон? Приїхавши до Сідона, він одразу ж сповістив про це старійшинам, і відтоді наша таємна поліція не спускала цього Пхута з очей. Але ж він виявився таким мудрецем, що за кілька днів, які він прожив у Сідоні, його всі полюбили. Він молився й приносив жертви богині Ашторет, платив золотом, не позичав ні в кого грошей, знався тільки з фінікійцями. Одне слово, напустив на всіх такого туману, що нагляд за ним послабився, і він спокійно доїхав до Мемфіса. Тут наші старійшини знову почали стежити за ним, але нічого не викрили; здогадувалися тільки, що це, певне, великий вельможа, а не простий гарранський міщанин. Лише Асаргадон випадково вистежив, і навіть не вистежив, а запідозрив, що цей нібито Пхут цілу ніч пробув у старому храмі Сета, який має тут великий вплив.

— Бо до нього входять тільки верховні жерці на важливі ради, — перебив Дагон.

— І це б ще нічого не означало, — вів далі Гірам. — Але один з наших купців повернувся місяць тому з Вавілона з дивними вістями. За щедрий дарунок один придворний вавілонського сатрапа розказав йому, що над Фінікією нависло нещастя… «Вас захоплять ассірійці, — сказав цей придворний нашому купцеві, — а ізраїльтян підкорять єгиптяни. В цій справі навіть виїхав до фіванських жерців великий халдейський жрець Бероес, щоб укласти з ними угоду». Ви повинні знати, — казав далі Гірам, — що халдейські жерці вважають єгипетських за своїх братів. А через те що Бероес має великий вплив при дворі царя Ассара, то чутка про цю угоду може бути цілком правдоподібна.

— Нащо ассірійцям Фінікія? — спитав Дагон, гризучи нігті.

— А нащо злодієві чужа комора? — відповів Гірам.

— Яку вагу може мати угода Бероеса з єгипетськими жерцями? — перебив замислено Рабсун.

— Дурень ти!.. — відповів Дагон. — Адже фараон робить тільки те, що врадять жерці.

— Буде угода й з фараоном, не бійтесь! — перебив Гірам. — В Тірі відомо, що до Єгипту їде з великим почтом і дарами ассірійський посол — Саргон… Він нібито хоче побачити Єгипет і домовитися з міністрами, щоб у єгипетських актах не писали, що Ассірія платить данину фараонові. Але насправді він їде, щоб укласти угоду про розподіл країн, які лежать між нашим морем та річкою Євфратом.

— Щоб їх земля поглинула! — закляв Рабсун.

— Що ти про це думаєш, Дагоне?.. — спитав Гірам.

— А що б ви зробили, якби на вас і справді напав Ассар? Гірам аж затрусився від обурення.

— Що?.. Ми сіли б на кораблі з родинами й зі всім добром, а тим псам залишили б руїни міст та розкладені трупи рабів… Хіба ми не знаємо країн, більших і кращих від Фінікії, де можна здобути нову вітчизну, багатшу за цю?..

— Хай боги боронять нас від такої крайності! — проказав Дагон.

— Власне, про те йдеться, щоб рятувати нинішню Фінікію від загибелі! — мовив Гірам. — І ти, Дагоне, можеш дуже допомогти в цій справі…

— Що я можу?..

— Можеш довідатись від жерців, чи був у них Бероес і чи справді він уклав з ними таку угоду?

— Це дуже важко зробити! — сказав пошепки Дагон. — Але, може, я знайду такого жерця, який мені вивідає.

— А можеш, — вів далі Гірам, — через когось із придворних не допустити, щоб фараон уклав угоду з Саргоном?..

— Дуже важко… Сам я цього не здолаю зробити…

— Я буду з тобою, а золото дасть Фінікія. Ми вже почали збирати податок.

— Я сам дав два таланти, — шепнув Рабсун.

— Я дам десять, — мовив Дагон. — Але що я матиму за

свою працю?..

— Що? Ну, десять кораблів, — відповів Гірам.

— А ти скільки заробиш? — спитав Дагон.

— Мало тобі? Ну, візьмеш п’ятнадцять.

— Я тебе питаю: скільки ти заробиш? — наполягав Дагон.

— Дамо тобі… двадцять… Досить?..

— Ну, добре. Але ви покажете мені дорогу в країну

срібла?

— Покажемо.

— І туди, де ви добуваєте олово?

— Гаразд…

— І туди, де родиться янтар? — закінчив Дагон.

— Щоб ти вже здох!.. — відповів його милість князь Гірам, простягаючи йому руку. — А ти не будеш гніватись на мене за ті дві барки?

Дагон зітхнув:

— Я постараюсь забути. Але… яке б я мав багатство, якби ви не прогнали мене звідти!..

— Годі! — перебив Рабсун. — Говоріть про Фінікію.

— Через кого ти довідаєшся про Бероеса й угоду? — опитав Дагона Гірам.

— Не будь такий цікавий. Про це небезпечно говорити, бо тут замішані жерці.

— А через кого ти міг би зірвати угоду?

— Я думаю… Я думаю, що, мабуть, через наступника трону. У мене багато його розписок.

Гірам підніс угору руку.

— Наступник? Дуже добре, бо він буде фараоном, і, може, навіть скоро…

— Цить! — перебив його Дагон, вдаривши кулаком об стіл. — Щоб тобі язик відсох за такі слова!..

— От кабан! — крикнув Рабсун, вимахуючи кулаком під носом банкіра.

— А ти дурний крамар! — відповів Дагон з глузливим усміхом. — Тобі б, Рабсуне, продавати сушену рибу й воду на вулицях, а не встрявати в державні справи. Воляча ратиця, замащена єгипетським болотом, має більше розуму, ніж ти, хоч ти п’ять років живеш у столиці Єгипту! Щоб тебе свині з’їли…

— Тихо! Тихо! — втрутився Гірам. — Ви не даєте мені договорити.

— Кажи, бо ти мудрий і тебе розуміє моє серце, — мовив Рабсун.

— Якщо ти, Дагоне, маєш вплив на наступника трону, це дуже добре, — вів далі Гірам. — Бо якщо