Болеслав Прус - Фараон

двома невільниками (третій ніс над ним парасолю), зайшов у дім Рабсуна.

— Де ж він, той… Гірам? — гордовито спитав він господаря.

— Його нема.

— Як?.. То я буду чекати на нього?

— Його нема в цьому покої, але він сидить у третьому — у моєї дружини, — відповів господар. — Він зараз у неї з візитом.

— Я туди не піду! — мовив банкір, сідаючи на канапу.

— Підеш до другого покою, і він одразу ж зайде туди. Після короткої суперечки Дагон згодився, і за хвилину, на

знак хазяїна, увійшов до другої кімнати. Водночас у дверях з’явився невисокий чоловік з сивою бородою, одягнений в золотисту тогу, з золотим обручем на голові.

— Це, — виголосив господар, стоячи посередині, — його милість князь Гірам, член найвищої ради в Тірі. А це — достойний Дагон, банкір царевича, наступника трону й намісника в Нижньому Єгипті.

Обидва сановники уклонилися один одному, схрестивши на грудях руки, і сіли за окремими столиками посеред зали. Гірам трохи розгорнув тогу, щоб показати великий золотий медальйон на шиї; у відповідь на це Дагон почав бавитись грубим золотим ланцюгом, який йому подарував царевич Рамзес.

— Я, Гірам, — обізвався старий, — вітаю тебе, пане Дагоне, і бажаю тобі великого багатства й щастя в усіх справах.

— Я, Дагон, вітаю тебе, пане Гіраме, і бажаю тобі того самого, чого й ти мені бажаєш.

— Здається, ти вже починаєш сварку? — перебив його роздратований Гірам.

— Яку сварку?.. Рабсуне, скажи, — я починаю сварку?

— Краще б вам говорити про справи, — відповів господар.

Поміркувавши трохи, Гірам почав:

— Твої приятелі з Тіра передають тобі через мене гарячі вітання.

— Вони тільки це передають мені? — спитав Дагон глузливим тоном.

— А що б ти хотів, щоб вони тобі передали? — відповів Гірам, підносячи голос.

— Тихо!.. Згода!.. — втрутився господар. Гірам кілька разів глибоко зітхнув і мовив:

— Це правда, що нам потрібна згода… Тяжкі часи настають для Фінікії…

— А що, море затопило Тір чи Сідон?.. — спитав, усміхнувшись, Дагон.

Гірам сплюнув і запитав:

— Чого ти такий злий сьогодні?

— Я завжди буваю злий, коли мене не називають «ваша достойність».

— А чому ти не називаєш мене «ваша милість»?.. Адже я князь!..

— Може, в Фінікії, — відповів Дагон. — Але вже в Ассірії ти мусиш чекати в кожного сатрапа по три дні в присінку, а як він тебе прийме — плазуєш перед ним на череві, як звичайнісінький фінікійський купець.

— А що б ти робив з таким дикуном, який може тебе на палю посадити?.. — закричав Гірам.

— Що б я робив — не знаю, — сказав Дагон. — Але в Єгипті я собі сиджу на одній канапі з наступником трону, який зараз уже намісник.

— Згода, ваша достойність!.. Згода, ваша милість!.. — утихомирював їх господар.

— Згода!.. Згода, що цей пан — звичайнісінький собі фінікійський гендляр, а мені не хоче віддавати почестей, — розійшовся Дагон.

— У мене сто кораблів! — вигукнув Гірам.

— А його святість фараон має двадцять тисяч міст, містечок і сіл…

— Ви провалите всю справу і всю Фінікію!.. — озвався вже гнівним голосом Рабсун.

Гірам стиснув кулаки, але замовк.

— Мусите, однак, визнати, ваша достойність, — мовив він за хвилину Дагонові, — що з тих двадцяти тисяч міст його святості належить не так уже й багато.

— Ви хочете сказати, ваша милість, — відповів Дагон, — що сім тисяч міст належать храмам і сім тисяч — вельможам?.. Проте його святості все-таки лишається ще шість тисяч…

— Не так і багато! Якщо ви з цього, ваша достойність, відкинете ще три тисячі, які в заставі у жерців, і зо дві тисячі — в оренді у наших фінікійців…

— Воно й справді так, ваша милість, — зауважив на це Дагон. — Але ж його святості таки залишається зо дві тисячі дуже багатих міст…

— Чи вас Тифон поплутав? — гаркнув на них Рабсун. — Будете зараз лічити міста фараона, бодай його…

— Цсс! — шепнув Дагон, зриваючись зі стільця.

— Коли над Фінікією висить нещастя!.. — докінчив Рабсун.

— Дозвольте ж мені хоч раз почути, що це за нещастя?.. — перебив його Дагон.

— Дай говорити Гірамові, то й почуєш, — відповів господар.

— Хай говорить.

— Чи знаєш ти, достойний Дагоне, що сталося в заїзді «Під кораблем», у брата нашого Асаргадона? — почав Гірам.

— Я не маю братів між шинкарями! — гордовито перебив його Дагон.

— Мовчи!. — крикнув розгніваний Рабсун, хапаючись за кинджал. — Ти дурний, як пес, що гавкає крізь сон…

— Чого він сердиться, цей… цей торговець кістками! — відповів Дагон, і собі хапаючись за ніж.

— Тихо!.. — Згода!.. — втихомирював їх сивий князь, теж поклавши суху руку на пояс.

Якийсь час у всіх трьох тремтіли ніздрі й блищали очі. Нарешті Гірам, що заспокоївся перший, почав знову, наче нічого не сталося:

— Кілька місяців тому в заїзді Асаргадона зупинився чужинець Пхут з міста Гарран…

— Він мав одержати п’ять талантів від якогось жерця, — перебив Дагон.

— А далі що? — спитав Гірам.

— Нічого. Він здобув прихильність однієї жриці і за її порадою поїхав шукати свого боржника до Фів.

— У тебе розум як у дитини, а балачки бабські, — мовив Гірам. — Цей гарранець зовсім не гарранець, а халдеєць, і його звуть не Пхут, а Бероес…

— Бероес?.. Бероес?.. — повторив, пригадуючи щось, Дагон. — Я, здається, десь чув це ім’я.

— Чув!.. — мовив зневажливо Гірам. — Бероес — це наймудріший вавілонський жрець, радник князів ассірійських і самого царя…

— Нехай він собі буде радником, аби не фараона, що мені до того?.. — мовив банкір.

Рабсун схопився з стільця і, погрожуючи Дагонові кулаком під самим носом, закричав:

— Ти — кабан, вгодований на фараонових помиях… Тебе Фінікія так обходить, як мене Єгипет… Якби міг, ти б за драхму продав вітчизну… Пес… прокажений!

Дагон зблід, але відповів спокійним голосом:

— Що він каже, цей крамар? В Тірі мої сини вчаться морської справи; в Сідоні живе моя донька з чоловіком… Половину свого майна я позичив найвищій раді, хоч не маю за це навіть десяти процентів. А цей крамар каже, що мене не обходить Фінікія!.. Послухай, Рабсуне, — додав він, помовчавши, — я бажаю твоїй дружині, і дітям, і тіням твоїх предків, щоб ти про них стільки дбав, скільки я дбаю про кожен фінікійський корабель, про кожен камінь Тіра, Сідона і навіть Зарпата і Ахсіба.

— Дагон каже правду, — мовив Гірам.

— Я не дбаю про Фінікію! — вів далі банкір, запалюючись. — А скільки я перетягнув сюди фінікійців, щоб вони тут багатіли, — і що я маю за це? Я не дбаю!.. Гірам вивів з ладу два мої кораблі й позбавив мене великого зиску, але коли йдеться про Фінікію, я все-таки сиджу з ним в