Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Владислав стиснув її руку під столом, надаючи мовчазну підтримку. Він знав, що Олена не заспокоїться, доки ця сторінка її минулого не буде повністю перегорнута. Це був новий виклик, але тепер Олена була готова до нього, адже вона більше не була самотньою.

Тим часом, для Ірини та Олександра реальність в'язниці почала виявляти своє справжнє обличчя.

Ірина Кравченко перебувала в одиночній камері, її істерики та звинувачення поступово стихали, поступаючись місцем глухому відчаю та повному запереченню. Вона відмовлялася бачити адвоката, вимагала зустрічі з Олександром, але її запити ігнорувалися. Дзеркало в камері показувало їй змарніле обличчя, розтріпане волосся, згаслий погляд. Вона більше не була впевненою в собі жінкою, що керувала компанією; тепер вона була лише засудженою, загнаною в кут, яка втратила все. Її думки були хаотичними, змішуючи образи минулого успіху з жорстокою реальністю тюремної роби. "Це не я, це не могло статися зі мною," – шепотіла вона в порожнечу, намагаючись втекти від жахливої правди.

Олександр Петренко також перебував у в'язниці. Перші дні були для нього пеклом. Він постійно повторював у голові свої помилки, аналізуючи кожен крок, що призвів його до цього. Його амбіції, його жага до грошей, його сліпота до справжнього кохання – все це розбилося об скелі реальності. Він втратив не лише майно та свободу, а й репутацію, яку так довго будував. Його обличчя було блідим, а рухи повільними, ніби він носив на собі невидимий тягар. "Я сам зруйнував своє життя," – думав він, дивлячись у брудну стіну камери. – "Я мав Тетяну, справжнє щастя, але проміняв її на примарні статки. І тепер я не маю нічого." Його розкаяння було гірким, але запізнілим.

На противагу похмурим долям Ірини та Олександра, в родині Соколових панувала атмосфера передчуття великого свята. Соломія та Каріна вже з ентузіазмом обговорювали деталі майбутнього весілля.

"Ми повинні вибрати найкраще місце!" – говорила Каріна, розглядаючи глянцеві журнали з весільними фотографіями. – "І, звісно, сукня! Оленко, ти маєш бути найгарнішою нареченою у світі!"

Олена посміхалася, відчуваючи тепло в грудях. Вона ніколи не мріяла про розкішне весілля, але ця увага та турбота були для неї цінними. Вона дозволила собі поринути в цю радісну підготовку, розуміючи, що це також частина її зцілення.

"Я хочу, щоб це було свято для всіх нас," – сказала Олена. – "Свято любові, сім'ї та нового початку. І я хочу, щоб це було свято надії для тих, хто пройшов через подібні випробування, як і я."

Владислав, дивлячись на Олену, яка з таким ентузіазмом обговорювала колір стрічок на стільцях, відчував, як його серце наповнюється теплом. Він бачив, як вона розквітає, як зникають тіні минулого, і як вона нарешті знаходить свій спокій і щастя.