Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Глава 42. Передчуття Щастя та Нові Виклики

Заручини Олени та Владислава стали справжнім променем світла після всіх випробувань. Це був момент, коли напруга, що тримала всіх у лещатах місяцями, нарешті розвіялася, поступившись місцем радісній ейфорії та надіям на майбутнє.

Новина про заручини швидко облетіла родину Соколових, викликавши бурю щирих емоцій. Ігор та Соломія, батьки Олени, були на сьомому небі від щастя. Для них це було не просто одруження доньки, а справжнє втілення мрії, до якої вони йшли багато років, сподіваючись, що їхня втрачена дівчинка знайде своє щастя.

"Моя донечка," – Соломія обійняла Олену так міцно, що та ледь дихала, а її очі були повні сліз. – "Я так довго про це мріяла. Ти пройшла через стільки болю, стільки випробувань. І тепер, коли ти знайшла своє кохання, справжнє, щире... моє серце співає від щастя." Вона погладила Олену по щоці, її погляд ковзнув до Владислава, який стояв поруч, ніжно посміхаючись. "Владиславе, дякую тобі. Дякую, що ти повернув усмішку на її обличчя, що ти став її опорою."

Ігор, який зазвичай був стриманим і розважливим, цього разу не міг приховати свого зворушення. Він міцно потиснув руку Владиславу, а потім обійняв його. "Ласкаво просимо до родини, сину. Я знаю, що ти будеш їй гарним чоловіком. Ми з Соломією мріяли про цей день з того моменту, як знайшли нашу Оленочку. А тепер, коли вона знайшла своє щастя, ми можемо бути спокійні."

Ігор згадав власне весілля з Соломією – прості, але сповнені тепла та взаємної любові моменти. "Пам'ятаю, як ми з Соломією одружувалися. Не було нічого надзвичайного, просто щира любов та обіцянки, дані одне одному. І це все, що потрібно. Ваша любов, Олено, Владиславе, – це ваш найцінніший скарб."

Артем, брат Олени, відреагував з притаманним йому гумором, але в його очах також світилася радість. "Ну що ж, Владе, тепер ти офіційно в нашій "божевільній" родині! Сподіваюся, ти готовий до вічних сімейних вечерь та до моїх жартів." Він підморгнув Олені. "А ти, сестро, нарешті з цим розібралася. Я вже думав, що ти так і будеш бігати від кохання до бізнесу. Але, судячи з твоїх щасливих очей, вибір зроблено правильно."

Каріна, дружина Артема, підбігла до Олени, щоб обійняти її. "Оленко, я так рада за тебе! Ти це заслужила. А весілля... Ох, ми влаштуємо таке весілля, що всі газети про це писатимуть!" Вона радісно заплескала в долоні.

Олена відчувала себе неймовірно щасливою. Вона була оточена любов'ю та підтримкою, яких так бракувало їй у минулому. Це було відчуття повноти та приналежності. З новим статусом і підтримкою родини, Олена все глибше занурювалася в справи сімейного бізнесу. Її природний інтелект та досвід, накопичений під час керування "Веронікою", дозволяли їй швидко схоплювати суть речей. Вона не просто вивчала звіти, а аналізувала їх, виявляючи приховані можливості та слабкі місця.

"Ми повинні зосередитися на розширенні нашої присутності на міжнародних ринках," – зауважила Олена на одній з ранкових нарад, провівши пальцем по графіках. – "Наші продукти мають потенціал, а за кордоном конкуренція хоч і велика, але можливості для зростання необмежені. Я пропоную створити новий відділ, який займатиметься виключно зовнішньоекономічною діяльністю, і розробити стратегію виходу на європейський та азіатський ринки."

Ігор Соколов, який сидів навпроти, слухав її з неприхованою гордістю. "Ти маєш рацію, Олено. Я сам думав про це, але ніколи не було часу та ресурсів для такого масштабного кроку. Твої ідеї дуже сміливі, але вони мають сенс."

Артем, який раніше був головним "стратегом", тепер із захопленням спостерігав за роботою сестри. "Її підхід відрізняється від мого," – він якось сказав Владиславу. – "Я більше зосереджений на оптимізації існуючих процесів, а Олена бачить ширшу картину, мислить категоріями глобального розвитку. Це саме те, що потрібно компанії, щоб вийти на новий рівень."

Олена також запропонувала інвестувати в новітні технології та дослідження, щоб компанія "Соколов і Партнери" залишалася лідером у своїй галузі. Вона розуміла, що успіх бізнесу – це не лише прибуток, а й інновації, соціальна відповідальність та етичні стандарти. Вона вже планувала благодійні проєкти, спрямовані на підтримку дітей-сиріт та розвиток молодих талантів, розуміючи важливість віддачі суспільству.

Попри радісні події, Олена не забувала і про справу, яка все ще висіла над нею – викрадення в дитинстві. Свідомість того, що Максим Мельник міг бути причетним до цього жахливого злочину, не давала їй спокою.

"Ми не можемо цього так залишити," – сказала Олена, сидячи в кабінеті адвоката, який вів їхні справи. – "Навіть якщо його батько помер, Максим, можливо, знав про це, або навіть отримав вигоду. Я хочу, щоб ми вивчили всі можливості для подання нового позову."

Адвокат, пан Григоренко, кивнув. "Я розумію ваше бажання, пані Соколова. Докази, зібрані приватними детективами, вказують на те, що Аркадій Мельник був замовником. Довести пряму причетність Максима буде складніше, оскільки він не фігурує в записах як прямий учасник викрадення. Але ми можемо спробувати довести його співучасть або те, що він отримував незаконну вигоду від дій свого батька, які були спрямовані проти вашої родини."

Він розклав перед ними документи. "Ми можемо розпочати з цивільного позову про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, ґрунтуючись на тому, що його батько скоїв злочин, який завдав величезних збитків вашій родині, і Максим знав про це. Це може відкрити шлях для подальших розслідувань."

"Я хочу, щоб він відповів за свої вчинки," – твердо заявила Олена. – "Не лише за себе, а й за те, що його батько зробив зі мною. Це не про помсту, це про справедливість. Ніхто не має права руйнувати чужі життя безкарно."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍