Сумка Шері - Хтось знайомий, Сумка Шері

показують, що в Кіта був роман.　

Ґленда почувається так, наче її вдарили в живіт. Мить вона майже не може дихати.　

— Ні, — бурмоче вона. — Рейлі бреше. Там немає таких листів. Нащо він таке каже?　

— Не думаю, що він бреше, — обережно промовляє Олівія.　

— Ти знаєш, що він брехун, — огризається Ґленда. — Він казав тобі, що був у кіно, коли насправді вдирався до чужих будинків. Як ти взагалі йому віриш?　

— Навіщо йому брехати про це? — заперечує Олівія. — Він каже це не для того, щоб виплутатися з біди. Навіщо йому таке вигадувати?　

— Не знаю, — розгублено каже Ґленда. — Але я постійно користуюся тим комп’ютером. І навіть визнаю — іноді я проглядаю електронну пошту Кіта. І це все робоча кореспонденція. Там немає нічого про хоч якусь іншу жінку. Якби було, я б знала.　

Олівія ще більше ніяковіє.　

— Рейлі каже, листи були приховані. Треба знати, що шукаєш. А Рейлі знає.　

Раптом Ґленда розуміє, що це правда. Приховані файли. Як вона могла бути такою дурною, такою сліпою? Вона хитає головою, не здатна навіть говорити. Хочеться вбити його.　

— Мені дуже шкода, Ґлендо. Але я подумала, тобі варто знати.　

Нарешті Ґленда віднаходить голос.　

— Хто вона? Це хтось, кого ми знаємо?　

Тепер Олівія хитає головою.　

— Не знаю. Рейлі каже, там було вигадане ім’я.　

— От сучий син, — каже Ґленда.　

— Як гадаєш, — обережно продовжує Олівія, немов ступаючи на тонку кригу, — він міг зустрічатися з Амандою?　

Ґленда переносить холодний погляд на Олівію.　

— З Амандою? Чому ти про це питаєш?　

— Не знаю, — швидко здає назад Олівія. — Він, мабуть, ледве знав її.　

— Тоді чому ти про неї згадала?　

Олівія трусить головою, бажаючи взяти свої слова назад.　

— Пробач, не варто було.　

— Мабуть, тобі краще піти, Олівіє, — каже Ґленда.　

— Не треба мене ненавидіти, Ґлендо, будь ласка, — благає Олівія. — Я не хотіла розповідати тобі, але подумала, що якби це була я, то воліла б знати.　

— А може, — їдко питає Ґленда, — ти гадала, що зможеш відвернути увагу від Пола? У цьому річ? Ще один можливий підозрюваний. Збираєшся розповісти про це поліції?　

Вона дивиться подрузі в обличчя.　

— Боже мій, ти таки збираєшся розповісти про це поліції!　

Олівія сидить перед нею, кусаючи губи.　

— Забирайся, — каже Ґленда.　

Олівія підхоплюється на ноги.　

Ґленда навіть зі стільця не встає, коли Олівія розвертається, щоб піти. Чує, як зачиняються вхідні двері, а тоді западає тиша. Вона почувається страшенно самотньою.　

Довгий час вона не рухається. А потім зістрибує зі стільця й біжить сходами до гостьової кімнати, яку вони використовують як кабінет. Сідає за стіл і вмикає комп’ютер. Випробовує все, що спадає на думку, хоч цього й небагато. Та не може знайти приховані листи. Але вірить, що вони там є. І всупереч власній волі вірить, що Рейлі каже правду.　

Нарешті, стримуючи сльози розчарування, Ґленда здається й падає на ліжко під стіною. А тоді тягнеться по телефон, щоб набрати чоловіка.　

Вебб чує, як хтось стукає у двері його кабінету. Всередину зазирає офіцер.　

— До вас Пол Шарп, сер.　

Здивований, Вебб каже:　

— Веди його в кімнату для допитів. Я зараз буду.　

Дорогою він бачить Мун — вона прямує коридором до нього.　

— Щойно прийшов Пол Шарп. Ходімо.　

Вона змінює напрямок і слідує за ним. Коли напарники входять до кімнати для допитів, Вебб сподівається, що це стане проривом у справі. Те саме очікування відчуває і в Мун.　

— Містере Шарпе, — каже він, нагадавши Полу про його права й увімкнувши диктофон, — хочете повідомити нам щось нове?　

— Так.　

Вебб запитально дивиться на нього й чекає. Шарп несхожий на людину, яка прийшла зізнатись у вбивстві. До того ж він не привів із собою адвоката.　

— Можливо, я цілковито помиляюся щодо цього, — починає Шарп, — але подумав, варто повідомити вам. Я дізнався, що мій друг зраджував дружину. Гадаю, він міг зустрічатися з Амандою Пірс.　

— І чому ви кажете нам про це зараз?　

— Я щойно дізнався.　

— Як ви про це дізналися?　

Шарп помітно ніяковіє.　

— Я волів би не говорити.　

Вебб поглядає на Пола, злегка роздратований, і важко видихає.　

— Нащо ви гаєте мій дорогоцінний час, містере Шарп?　

Той не відповідає, лише демонструє впертість.　

— Що дає вам підстави вважати, що цей чоловік зустрічався з Амандою Пірс?　

— Він знає нашу літню хатину, — нервово зізнається Шарп. — Він там бував.　

— Хто?　

— Кіт Ньюелл.　

Знайоме ім’я.　

— Справді, відбитки його пальців були у вашій хаті.　

Ми викреслили його.　

Шарп киває.　

— Вони з дружиною щороку відвідують нас там.　

— І тепер ви вважаєте, що він зустрічався з Амандою, але не скажете нам, чому ви так вважаєте?　

— Я не знаю, чи він зустрічався з Амандою, але з кимось він зустрічався. У Кіта був роман. Не знаю з ким. І йому відомо, де ми ховаємо запасні ключі. Я розповів йому, коли він був у цій хатині минулого літа.　

Вебб прикушує щоку.　

— Розумію.　

— Подивіться в його домашньому комп'ютері, — каже Шарп. — Пошукайте листи до подружки. Може, вам вдасться з’ясувати, чи це була Аманда.　

— І звідки вам відомо про ці листи? Він вам про них розповів?　

— Ні.— Пол Шарп відводить очі. — Але я знаю, що вони там.　

— Кіте, — жорстко каже Ґленда в телефон. — Гадаю, тобі краще приїхати додому.　

— Що? Чому? Я саме прямую на нараду.　

— Уранці тут була Олівія. Зізналася, що Рейлі вдерся до нашого будинку. Вліз у комп'ютер.　

— Що? Про що ти, в біса, говориш? Навіщо це робити?　

Вона чує страх у його зазвичай спокійному голосі. І не звертає уваги на запитання.　

— Що ти приховуєш на нашому комп’ютері? Листи до іншої жінки? До Аманди Пірс? — Її тон підвищується.　

Приголомшена тиша на тому кінці лінії каже їй усе, що треба знати. Вона ладна вбити його.　

— Зараз буду вдома, — мовить Кіт, і в його голосі чути паніку.　

Розділ тридцять шостий

Детектив Вебб твердо стукає у двері. Він дістав ордер на огляд комп’ютера Кіта Ньюелла. Двоє чоловіків з ним і Мун — технічні експерти; вони заберуть комп’ютер й іншу електроніку.　

Двері відчиняє жінка.　

— Місіс Ньюелл? — питає Вебб, демонструючи свій жетон. Зазначає блідість жінки — вона явно плакала.　

— Так, — каже вона.　

— Ваш чоловік удома?　

Вони вже телефонували до нього в офіс, очікуючи знайти його там — бажаючи допитати, — але їм сказали, що Кіта раптом викликали додому. Вебб помічає небажання Ґленди відповідати. Нарешті вона промовляє:　

— Так, удома.　

— Ми б хотіли поговорити з ним, — каже Вебб.