Сумка Шері - Хтось знайомий, Сумка Шері

class="p">Здається, вона знає, про що йдеться. Без жодного слова ширше відчиняє двері.　

Вебб ступає до передпокою, і Ґленда веде їх до вітальні.　

— Я покличу його.　

Вебб питає себе, чи Кіт Ньюелл зараз за комп’ютером, спішно видаляє файли. Байдуже. Вони можуть відновити практично все.　

За кілька секунд Кіт Ньюелл спускається сходами, помітно знервований.　

Вебб каже:　

— Я детектив Вебб, а це детектив Мун. Ми хотіли б, щоб ви під’їхали до поліції — відповісти на кілька запитань.　

— Про що? Хто вони? — питає Кіт, вказуючи на мовчазних експертів.　

— Вони техніки, які тут, щоб вилучити ваші комп’ютери, ноутбуки, планшети, смартфони тощо.　

— Ви не можете цього зробити.　

— Власне, можу. Я маю ордер.　

Вебб демонструє ордер, помічаючи жах в очах чоловіка. Кіт переводить очі з детектива на дружину, явно почуваючись загнаним у кут.　

Вони залишають експертів у будинку з дружиною Ньюелла й везуть його до поліційного відділку. Там ведуть до кімнати для допитів і зачитують права. Він каже, що адвокат йому не потрібен.　

Каже, що не зробив нічого поганого.　

— Отже, — починає Вебб. — Ви знали Аманду Пірс?　

Ньюелл насторожено поглядає на детективів.　

— Так, я знав її.　

— У вас був з нею роман?　

Ньюелл дивиться так, наче стоїть на краю безодні. Паніка на його обличчі видає Веббу правду, що б він не збирався казати далі. Але Ньюелл відповідає:　

— Так, у мене був з нею роман. Але я її не вбивав.　

— Розкажіть нам про це.　

— Ми не хотіли, щоб хтось знав. Її чоловік був дуже ревнивий. Часом він робив її життя нещасливим. Аманда збиралася від нього піти.　

— Ви колись бачилися з нею в літній хатині Шарпів? Кіт киває. Глибоко видихає.　

— Лише раз. Того дня, коли вона зникла.　

Він зупиняється, наче не може продовжувати. Його руки тремтять.　

— Що сталося, містере Ньюелле? — тихо питає Мун.　

— Я знав, що того дня хатинка стоятиме порожня, — знав, що родина не приїде. Знав, де вони тримають запасні ключі. Ми з Амандою мали зустрітись, а я не хотів їхати нікуди, де нас могли впізнати. І тоді згадав про цю хатинку.　

Він кахикає, прочищаючи горло, робить ковток води. Його руки нестерпно трусяться.　

— Вона говорила мені, що поїде з дому на вихідні, а чоловікові скаже, ніби збирається на шопінг зі своєю подругою Керолайн. Тож вона зібрала речі на ніч, а я розповів їй, як дістатись хатинки. Аманда знала, що я на всі вихідні залишитися не зможу. Я попередив її про це. Сказав, що можу приїхати ненадовго ввечері в п’ятницю, а потім мушу повернутися додому, або майже на весь день у суботу, але не можу просто покинути родину на всі вихідні — це буде надто підозріло. Її це влаштовувало. Аманда була щаслива провести зі мною час, але також їй подобалось бути самій. Подобалось пожити окремо від чоловіка. Тож я приїхав туди ввечері в п’ятницю, близько п’ятої. Вона з’явилася десь за пів години. Я пробув з нею деякий час, але не міг затриматись допізна. Поїхав близько восьмої. Коли я залишав її, все було добре. Я вирушив додому. Наступного дня сказав дружині, що їду грати в гольф,　

і повернувся до хатинки. Перше, що я помітив, це що машини Аманди немає. Мені це здалося дивним, адже я привіз усе, що нам було потрібно. Гадав, може, вона кудись поїхала. Мене це трохи роздратувало, бо дорога туди й назад довга, а затриматись допізна я не міг. Двері хатини виявилися незамкнені. Я ввійшов усередину — все було дуже охайно. Жодних її речей не залишилося. Аманда зникла. Ключі лежали на кухонній стільниці. Не можна було сказати, що вона взагалі там з’являлася. Ані записки, ані ще чогось не було. Я перевірив свій телефон — не знайшов ані есемески, ані повідомлення, — але вона вже попередила мене, що чоловік знайшов її одноразовий мобільний. Я гадав, чи вона передумала щодо вихідних, а може, щодо мене. Або щось сталося вдома. Хай там як, я чекав довго, аж доки не настав час їхати, — сподівався, що Аманда повернеться. Але вона не повернулася. А потім я замкнув хатину, поклав ключі назад під каністру і просто поїхав додому. Не знав, що ще робити. Я не міг нікому розповісти. Дорогою додому проїхав повз її будинок, щоб подивитися, чи її авто на місці, але його не було. Наступного дня я знову проїхав повз її будинок, і її машини досі не було, але гаражні ворота були зачинені, і я подумав — мабуть, вона всередині. Я ніяк не міг зв’язатися з Амандою. Мої повідомлення й листи надійшли б на її одноразовий телефон, але він був у чоловіка. Я не знав, як вчинити. Я був справжньою руїною, але мусив удавати, що все добре. А потім, за кілька днів, почув, що чоловік Аманди повідомив про її зникнення. — Кіт підіймає до Вебба своє змарніле обличчя. — Це він її вбив, я впевнений. Тоді ходила чутка, буцімто Аманда від нього пішла, адже вона сказала чоловікові, що їде кудись із подругою, а він дізнався, що це неправда. Та я знав: вона збрехала йому, щоб бути зі мною. Тепер я гадаю, що він знав про це й убив її. Але тоді я думав — я сподівався, — що вона справді лише покинула його. А після того як її знайшли… — він ховає голову в долонях.　

— Після того як її знайшли, ви ні про що з цього не повідомили, — каже Вебб, не турбуючись про те, щоби приховати свою зневагу.　

Ньюелл хитає головою з виразом каяття.　

— Я знаю. Я цим не пишаюся. — Він робить тремкий вдих. — Певно, її вбив чоловік. Вона іноді казала мені, що вважає його психопатом. Він виявився не тим, за кого вона виходила заміж. Він був маніпулятором, грав у свої ігри. Аманда хотіла від нього піти. — Він нервово запускає руку в волосся. — Вона писала мені повідомлення, розповідала, що в неї за шлюб. Він був… ненормальний.　

— Що ми знайдемо на вашому комп’ютері? — невдовзі питає Вебб.　

— Листи до Аманди.　

— Ви їх приховали.　

— Авжеж, приховав. Я здебільшого спілкувався з Амандою другим телефоном, але іноді писав листи їй на мобільний з комп’ютера. Не хотів, щоб їх бачила дружина. Якби не Рейлі, ніхто ніколи про це не дізнався б.　

— Рейлі Шарп? — уточнює детектив.　

Кіт пирхає.　

— Він вдерся до нашого будинку, знайшов ті листи й розповів своїм батькам, які, очевидно, розповіли вам. Мале лайно.　

— Розумію, — каже Вебб. — І що сталося з вашим другим телефоном?