Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

слати,

Качалочку в головочки, праники у боки,

Шипшиною я застелю, лозиною вкрила,

Ой Боже мій милостивий, чим я не вгодила?

Пошлю свого старенького й у луг по калину:

— Піди, старий, піди, сідий, калини ламати,

Як калини не наломиш, то, далебі, покину,

Не наломиш червоної, — єй-богу, покину.

Пішов старий, пішов сідий калини ламати,

Прийшов парень хорош, бравий до моєї хати,

А я його за рученьку: «Та йди, серце, в хати».

Посадила пареньочка за тесовим столом,

Сама молода, як ягода, сіла біля його.

Вийняла курча з печі, полудновать дала,

Та послала свою дочку курчат годувати:

— Та йди, дочко-паняночко, курчат годувати,

Не так курчат доглядати, — батька виглядати.

Як ітиме батько з ліса, давай в хати знати.

Та йде дочка-паняночка та в долоні плеще:

— Гуляй, гуляй, наша мати, батька нема еще.

Дочці віри не діймала, сама поглядала,

Одсунула кватирочку — калина буріє.

— Ой Боже мій милостивий, де тебе подіну?

Поставила пареньочка за дубові двері,

Сама лягла, молодая, на білой постелі.

— Та іди, старий, бородатий, наколупай меду,

Тяжко, важко на серденьку, головки не зведу.

Пійшов старий, бородатий меду колупати,

А я парня за рученьку: «Та йди, серце, з хати.

Та й іди, парень хорош, бравий, та все лугами,

Хто зострів та питатиме — кажи, ходив за волами».

Іде старий, бородатий та в тарілки клепле:

— Ой був же тут тривражий син, тільки місто тепле.

— Та бодай тебе говорила лихая година,

Полежала біля бока маленька дитина.

ІЗ ТИХОГО БРОДУ

   Із тихого броду

   Пили гуси сірі воду,

   Напилися, полетіли,

   А летячи ґеркотіли:

   — Ой пока наш батько буде,

   То потив нам розкіш буде.

   А як матуся де дінеться,

   То й гостинонька минеться.

   Ой піду я до брата,

   Аж у брата не та хата.

   Хоч у брата і та хата,

   Так у брата не ті сіни,

   Уже в брата гості сіли.

   Брат сестру у гості кличе,

   А невістка дулі тиче.

   Брат сестру завертає,

   А невістка нишком лає.

   — Ой завертай, милий коню,

   [Та поїдемо додому],

   Поїдемо із гостини,

   — Ой завертай, милий коню,

   [Та поїдемо додому],

   Поїдемо із гостини,

   Щоб у братови не гостили,

   Щоб братовій не доїли,

   Хліба-солі не поїли.

ТИМ У СВІТІ ДОБРА НЕМА

Тим у світі добра нема,

Що брат сестри за род не ма.

Тим у світі теряється,

Що брат сестри цурається.

Одсунув брат кватирочку,

Та гляне-погляне по риночку:

Йде сестра з мужем у гостиночку.

— Приймай, жінко, хліб із стола,

Іде в гості сестра моя.

Ой як моя іде, то ховайся,

А як твоя іде, прибирайся.

Приймай, жінко, діжу в хижу,

Я своєї сестри ненавижу.

Сестра усе як зачула,

Та назад кониченька завернула,

Тяженько, важенько вздихнула:

— Ой стой, брате, не лякайся

І з хлібом й сіллю не ховайся;

Я, брате, дома обідала,

Аби тебе, брате, одвідала,

Не так, брате, тебе, як твоїх діток,

Ой щоб вони знали своїх тіток.

БРАТ СЕСТРУ В ГОСТІ КЛИЧЕ

Брат сестру в гості кличе,

А невістка дулі тиче.

Брат сестру завертає,

А невістка нишком лає.

— Ой завертай, милий, коні,

Поїдьмо із господи,

Поїдьмо із гостини,

Щоб у брата не доїли,

Щоб братове не поїли.

Я до тебе, брате, не обідати,

А я до тебе, брате, одвідати.

Не до тебе, брате, а до діток твоїх,

Щоб вони знали тіток своїх.

ОЙ НЕ ЗНАЛА БІДНА ВДОВА, ЯК ХЛІБА РОБИТЬ

Ой не знала бідна вдова, як хліба робить,

Та наняла медведонька за плугом ходить,

А вовчика сіренького — воли поганяти,

А зайчика [куценького] — передні водити,

А лисицю-горпиницю — обідать варити.

Як розсердився медведонько та й плуг поламав,

А вовчичок сіренький воли розігнав,

А зайчик куценький й собі поскакав.

А лисиця-горпиниця горшки побила,

От так тая бідна вдова хліба робила.

ПРИЇХАЛИ ПАНИ СВАТАТИ ВДОВИ

Приїхали пани сватати вдови:

— Здорова, удовонько, зелена дібровонько!

Скажи, й удово, скажи, небого, скільки ти дітей маєш?

Чом правдоньки не скажеш?

— А у мене діток повнісінький куток,

  Був би ти хазяїном.

Приїхали пани сватати вдови:

— Здорова, удовонько, зелена дібровонько!

Скажи, й удово, скажи, небого,

Скільки ти волів маєш?

Чом правдоньки не скажеш?

— А у мене волів дванадцять плугів,

  Був би ти хазяїном.

Приїхали пани сватати вдови:

— Здорова, удовонько, зелена дібровонько!

Скажи, й удово, скажи, небого,

Скільки ти коров маєш?

Чом правдоньки не скажеш?

— А у мене коров — аби ти здоров,

  Був би ти хазяїном.

Приїхали пани сватати вдови:

— Здорова, удовонько, зелена дібровонько!

Скажи, й удово, скажи, небого,

Скільки ти овець маєш?

Чом правдоньки не скажеш?

— А у мене овець повненький хлівець,

  Був би ти хазяїном.

Приїхали пани сватати вдови:

— Здорова, удовонько, зелена дібровонько!

Скажи, й удово, скажи, небого,

Скільки ти конів маєш?

Чом правдоньки не скажеш?

— А у мене конів дванадцять табунів,

  Був би ти хазяїном.

ОЙ ВИВЕЛА ПЕРЕПІЛОЧКА ДІТИ

Ой вивела перепілочка діти,

А пішла у пшениченьку сидіти.

— Дітоньки мої, горенько мені з вами,

Ой що не маю хазяїна меж вами.

— Не журись, ненько, не журись нами,

Як поростемо, розойдемося самі.

Не журись, ненько, ти ні рано, ні пізно,

Як