Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

велика сім’я, любиш жартовати.

Убогий селянин у полі орає,

Багатий міщанин у корчмі гуляє.

ХМАРКА НАСТУПАЄ, ДОЩИК НАКРАПАЄ

Хмарка наступає, дощик накрапає,

Дощик крапу робить, сестра брата просить:

— Віддай мене, брате, в чужую сторонку,

Де велика сім’я, де багато діла;

Де багато діла, я б туди летіла,

І діло робила, і сім’ї годила,

І до тебе, брате, в гостоньки ходила.

Ждав братик неділю, ждав братик другую,

На третю неділю сам до сестри іде.

Приїхав до двора — сестра нездорова.

— Вже третя неділя, як я заболіла,

Вже білая постіль, вже пилом припала,

Вже ж я, молодая, із личенька спала.

Ой засвіти, брате, три свіченьки ясні,

Ой засвіти, брате, буду я вмирати.

Свічка догоряє, сестриця вмирає,

Друга догоряє, брат сестру зряжає,

Третя догоряє, брат сестру ховає:

— Оце ж тобі, сестре, чужая сторона,

І велика сім’я, і багато діла;

Діла не робила, сім’ї не годила,

І до мене, сестро, в гості не ходила.

ОЙ СИН НЕНЬКУ ЗА РУЧЕНЬКУ ВЕДЕ

Ой син неньку за рученьку веде,

Ой син неньку хорошо питає:

— Ой ти, ненько, ти, матінко моя,

Чи м’ягкая постіленька твоя,

Що послала миленькая моя?

— Ой сине мій, ти моя дитина,

М’ягко спати, та важко лежати,

Не зна мила на добраніч дати,

А вийшовши з комори раненько,

Та не скаже: «На добрий день, ненько».

— Ой ти, ненько, ти, матінко моя,

Треба вчити, треба милу бити.

— Ой сину мій, ти моя дитина,

Не бий жінку товстими киями,

Та бий жінку різними словами.

Ой як буде та добрая жона,

То послуха і доброго слова,

А як удасться злая личина,

То не боїться ні бича, ні кия.

ОЙ МАТИ, МАТИ СТАРАЯ

 — Ой мати, мати старая,

 За що ти мене скарала —

 За п’яниченьку й оддала?

 Що п’яниченько щодня п’є,

 Прийде додому, мене б’є.

 — Нарікай, доню, нарікай,

 Та у вишневий сад утікай.

 У вишневім саду калина,

 Ой там стояла червона,

 На тій калині зозуля,

 Ой там кувала сива,

 Там вона днює й ночує,

 Та ніхто зозулі не чує;

 Тільки почула невістка,

 На круту гору ідучи,

 Холодну воду несучи.

 Єї миленький встрічає,

 Із плеч відеречко знімає,

 Та миленький питає:

 — Чого, мила, такая,

 Що на личенько блідная?

 — Я тобі, милий, не кажу,

 Що я твоїй неньці не вгожу:

 Помажу припечок — лупає,

 Помию лавки — не сяде,

 Постелю постелю — не ляже,

 Питаю діла — не скаже,

 Піде до сусід та й суде:

 «Ледащо невістка, ледащо,

 Не приймається а ні за що».

 — Не роби, мила, не роби,

 Склади рученьки та й сиди.

 — Треба, миленький, робити

 І твоїй неньці годити,

 Щоб собі славоньки зажити.

КОЛИ Б МЕНІ НЕДІЛІ ДІЖДАТИ

Коли б мені неділі діждати,

То б я пішла й до роду гуляти.

А й у мене й увесь рід багатий,

Буде мене часто частовати,

А я буду повні й випивати.

Вип’ю й одну, вип’ю й другую,

А третюю буду одмагаться:

— Ой родоньку, пора додомоньку,

А й у мене дитина малая,

А ще к тому свекруха лихая,

Ой у мене мій милий ревнивий.

Ой піду я стиха під віконце,

Послухаю, що свекорка робить.

А свекруха вечеряти варить,

А свекор дубиночку парить

Товсту, товсту та ще й суковату,

Та на мою спину глуповату.

А мій милий дитину колише:

— Ой ну, люлі, мале й дитя, спати,

Пішла мати до роду гуляти,

А у неї увесь рід багатий,

Буде її часто частовати,

Вона буде повні випивати.

Вип’є й одну, вип’є й другу,

А третюю стане одмагаться:

— Ой родоньку, пора додомоньку,

А й у мене дитина малая,

А й у мене мій милий ревнивий,

Буде мене бити та лаяти.

ДОБРЕ БУЛО ЖИТИ, ПЕРШУ ЖІНКУ БИТИ

Добре було жити, першу жінку бити,

А з другою, з молодою, горе й в світі жити.

Вона рано встає, мене калатає:

— Вставай, чоловіче, товару давати,

А я піду до базару солі купувати.

Солі не купила, в шинку заблудила,

Сама собі, молодая, лиха наробила;

Малі діти плачуть, свині в вікна скачуть,

Сусідоньки збоку та все теє бачуть.

— Ой тату наш, тату, затопи нам хату,

[Затопи нам хату], навари нам їсти,

Пішла наша мати на базар, та немає й вісті.

— Не буду топити, не буду варити,

Возьму ціп, піду в тік жита молотити.

Чи вдарив, не вдарив, на шлях поглядає:

— Чужі жінки з базару йдуть, моєї немає…

СЕРДЕНЬКО Ж МОЄ, ТЕПЕР НАС ДВОЄ

Серденько ж моє, тепер нас двоє,

[Тепер нас двоє], — рідні обоє.

Піди ти в поле, зрубай тополю,

Піди в другую, зрубай ясовую,

Построй комору все тисовую.

Піди ж ти в [дебри], ізрубай верби,

Зрубай верби та пороби двери.

Зачиняй мене в тую комору.

Порубай липки, пороби замки,

Пороби замки й замикай мене

Та постав сторожу молодую.

Сторожа молода кріпко заснула,

А я, молода, я гулять майнула.

ТА ЧОГО МЕНІ ЖУРИТИСЯ, ЯКОЇ НЕВОЛІ

Та чого мені журитися, якої неволі,

Що я добра не згадаю, а лиха доволі.

Та віддай мене, моя мамо, заміж за старого,

Буду його шановати лучче молодого.

Та буду [я] шановати, білу постіль