Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 31

Тріскіт дров у багатті заспокоював. Шум води доповнював неймовірну мелодію природи, а прохолодний вітерець дарував полегшення після спеки. Люди потроху підтягувались до водойми, де Становичі вже готували все для “вечірки”.

— Слухай, я намет розбив, декілька пуфиків кинув на землю, стіл розклав. Що я забув? — питав Ярослав у Свята, котрий копирсався в батьковому човні.

— Забув не лізти мені під руку, — без злості відповів йому той. — Я ж міг тебе прибити.

— Чим? Мотузкою? — засміявся Яр. — Не сміши мене, краще підкажи, що я забув. 

 — Колонку увімкнути ти забув.

— Жека! — обернувшись, хлопець крикнув брату, котрий стояв поруч з Тасею, яка цікавилась, як їхньому батьку вдалось влаштувати бізнес на рівному місці. Просто з води.  — Увімкни колонку, будь ласка.

Женя зітхнув, ніби шкодував, що вони брати, але прохання, якщо ці слова можна було так назвати, виконав. З динаміка лилась приємна музика. Не було гупань і гепань. Її було приємно слухати.

— Чого це він такий метушливий? — запитала Тася, обертаючись глипаючи на  Ярослава. — Щось бігає постійно: те взяти, те покласти. Вдень він таким не був.

— Бо вдень його мама змушувала працювати, а тут він сам цього хоче, — знизав плечима чоловік, а потім нагнувся до її вуха і прошепотів. — Сказати тобі чесно?

Тася кивнула, відчувши, як мурашки забігали її тілом. Приємний шепіт лунав у її голові, затьмарюючи здоровий глузд.

— Тут буде чоловік, увагу якого хоче привернути наш Ярослав.

— І ти так спокійно про це говориш? — нарешті наважилась запитати Тася те, що так довго крутилось на язиці.

— Ти про його уподобання? — і знову кивок. — Та легко. Ми ж в цивілізованому світі живемо. Та й видно, що в хлопця це серйозно, а не просто данина моді. А чого б я це сприймав по-іншому?

Дівчина знизала плечима. В неї склався досить міцний стереотип, що всі люди, котрі живуть у селі - гомофоби. Тому реакція сім’ї Становичів дивувала її. Не звикла вона бачити толерантність у людях принаймні у тих, з ким вона контактувала.

— Це просто мої стереотипи.

Їй не хотілось пояснювати чому такі думки роїлись в її голові. Женя не наполягав, помічаючи це.

Потихеньку до них приєднувались інші пари, які прибували з якимись смаколиками. Всі вітались та обіймались. Створювалось враження, що вони всі не те, що друзі, а велика родина. 

Така приємна атмосфера огортувала дівчину, дарувало відчуття, що вона теж є частинкою цієї компанії.

 Всі хто вітався з Женею, обов’язково знайомились і з Тасею, хитро на них поглядаючи. Певно вже робили свої висновки. І цього разу їй не хотілось навіть заперечувати. 

Приємно було стояти поруч з ним. Приємно було те, як він розповідав про неї іншим. 

— Не будеш проти, якщо я залишу тебе тут? Пора вже м’ясо ставити,  всі вже майже тут. Боюсь та компанія, яка крутиться біля мангала зробить нам не шашлики, а вуглики. І нам тоді точно буде нічого їсти,  — він  оглянувся на юрбу чоловіків, які крутились біля багаття.

Хлопці про щось гучно сперечались, а за багаттям й справді не спостерігали. Тому вона не стала заперечувати. 

В руках дівчина тримала свою склянку з мохіто, яке їй завбачливо приніс Женя. Ольга ж кликала Тасю до себе в компанію, але сама дівчина попросила декілька хвилин. 

Вона милувалась видами, які відкривались їй сьогодні. Деякі хотілось сфотографувати. У цьому бажання Тася не могла собі відмовити. Діставши телефон вона зробила перший знімок.

На ньому була машина з відкритим багажником та кріслом поруч, у якому зручно вмостився один з хлопців. Вогники від багаття цікаво підіймалися вгору. Краса й годі. 

У другий кадр уже потрапили інші чоловіки, які розповідали Жені, яке має бути вугілля, щоб на них можна було смажити м’ясо. Йому це не подобалось, тому він жартома відправляв їх допомагати дівчатам, що означало не крутитись під ногами, а  йти відпочивати та веселитись.

Третій кадр, четвертий, п’ятий вона фотографувала все, що здавалось їй красивим.  

— Фотографуєш? — голос Артема змусив дівчину здригнутись. Тася не очікувала побачити його поруч. Він же мав бути з усіма іншими чоловіками, а не швендяти біля неї. 

Але хлопець стояв поряд з нею, запхавши  руки у кишені та погойдувався з носка на п’ятку. Спокусливий погляд був направлений на неї, але Тася його вперто ігнорувала. 

Не думав же Артем, що в сутінках його не буде помітно. Чи саме так і планував?

— Так, — ввічливо посміхнулась, а потім знову повернула увагу своєму телефону.

— Не хочеш показати, що вийшло? 

Не хотіла. Ці фото були особливими для неї. На більшості з них був Женя. Десь посміхався, десь хмурився, десь був уважний. На кожній фотографії різний. Показувати їх іншому хлопцю було неправильно. 

—  Я не думаю, що це буде гарною ідеєю, — притискаючи до грудей телефон міцніше, промовила дівчина. Тьома не став наполягати. Бачив, що вона сторонилась його. Тому обрав іншу тактику, що не пройшло повз уваги дівчини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍