Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

Та мала світленька дівчинка кричала так, що навіть Ріна схопила мене за руку. Я ледь тримала сльози в собі і коли вона вийшла, кинулась до дівчинки.

-Ти як?-запитала я, обірваним голосом та вона не могла нічого відповісти. Лише плакала і ледь йшла, спираючись на стіну і тримаючись за низ живота.

Ріна увійшла наступною і ми з Лів стисли руку одне одної.

-Хочеш, я почекаю і тебе?-запитала руда з болючим виразом на обличчі. Страх так охопив мене, що я змогла тільки активно закивати головою.

Болюче відчуття, що я тут сама, без жодної підтримки мене вбивало.

Я поглядала на двері і мріяла, що зараз вони відкриються і я побачу там Кемерона або Інес. Хоч когось...

Мій телефон лишився в домі Сьюзен і я вчинила правильно, не бравши його з собою. Бо певно якби він був при мені, я б не витримала і подзвонила до Тернера. Плакала і благала б мене звідси забрати не зважаючи на наслідки.

Можливо після цього ми б вже не були разом і я мала б сама дбати про дитину, та мені відчайдушно хотілось побачити Кема.

Вхідні двері в наш довгий коридор відчинились і зайшла якась кучерява дівчинка, приблизно двадцяти років.

-Хто останній?-тихо і перелякано запитала вона.

Я раптом побачила в ній себе, бо ще годину тому зʼявилась тут так само і тепер розуміла, чому всі так хотіли мене підтримати.

Я підняла руку і вона кивнула, роззирнувшись.

-Ти можеш повісити куртку на вішачок.-сказала Лів і дівчинка кивнула. Вона впоралась з одягом і я посунулась так само, як для мене посунулась Ріна.

-Я Софі.-почала я і дівчинка зі сльозами на очах відкрила рота, щоб відповісти, та крики Ріни в кабінеті так злякали нас усіх, що ми сіпнулись.

Дівчина заплакала, а я закусила губу.

Тримайся, Керр. Думай про гарячу ванну. Не слід плакати, ти робиш усе правильно.

Та одна сльоза все ж збігла по моїй щоці від страху і паніки, яку я швидко витерла пальцями.

Мої очі страшенно пекли і я підозрювала що були червоні. Пальці німіли, а все тіло пробирали судоми. Я буквально задихалась - це точно була панічна атака.

-Все буде добре.-прошепотіла до нас обох Лів і ще сильніше впʼялась в мою руку.

Ще за хвилину вхідні двері знов відчинились. Ми втрьох повернули голови і помітили ще одну бідолашну, яка вагалась, заходити чи ні.

Смердючий запах, який стояв тут, буквально змушував мій шлунок зкручуватись від спазмів. Я перевела погляд на майже суху рослину в горщику, яка стояла в кутку. На неї навіть не попадало сонячне проміння з вікон.

Раптом мені захотілось втікти. Бігти довго і далеко, аби тільки не чути криків Ріни в кабінеті. Аби не відчувати це на собі.

Та шляху назад не було.

За пів години Ріна вийшла, біла як смерть, тримаючись за стіну. Лів кинулась до неї, підтримуючи і та розплакалась так сильно, що по моєму тілу побігли мурахи.

-Ріно, тихо.-шепотіла Лів, дістаючи з сумочки якісь ліки.-Це знеболювальне, випий.

Вона змусила подругу ковтнути дві таблетки білого кольору разом і Ріна врешті заговорила.

-Я хочу курити.-прошепотіла та і Лів швидко підхопила її під руку. Вона кинула на мене останній погляд і повела дівчину в туалет.

-Ми будемо тут.-сказала вона мені і я нарешті підвелась з лавки. Ноги тремтіли, а рук я практично не відчувала.

В проході зʼявився старигань в білому халаті, забризканому кровʼю і шапочці.

-Чого так довго?-гаркнув він. Я прикусила губу, щоб не заплакати і повільно зайшла.-Сідай он там.-наказав чоловік і зачинив за нами двері на внутрішній замок.

Я буквально впала на стільчик перед столом і чоловік сів навпроти.

-Отже.-почав він.-Як тебе звати?

-Софі.-відповіла я.

-Скільки тобі років, Софі?

-Вісімнадцять.

Я була готова розревітись і важко ковтала повітря, стримуючи потік сліз.

-Гаразд. Я маю розказати тобі про все. Зараз ти роздягнешся нижче поясу і сядеш на он той стільчик.-він ручкою вказав на гінекологічне кресло позаду мене і я важко проковтнула слину.-Я зроблю певні маніпуляції і дам тобі засоби гігієни, щоб ти не замастила одяг кровʼю.

-Кровʼю?-важко перепитала я і старигань всміхнувся.

-Її буде не багато, не хвилюйся.-запевнив він, та здавалось, що це просто знущання.-Про наслідки ти знаєш? Якщо перервати першу вагітність, наступної може не бути.-сказав він і я кивнула.

В той момент я про це не думала. Я думала про гарячу ванну і мене хапав легкий озноб. Буде кров. Я лежатиму у гарячій ванні з кровʼю.

-Гаразд, спочатку йди на кушетку я тебе огляну і зробимо УЗД, щоб бачити чи нічого не заважає нам позбутись плоду.-сказав чоловік і я ніби якась запрограмована лялька, мовчки встала і пішла на кушетку.

Це зайняло близько пʼяти хвилин. Старигань оглянув чи в нормі органи тазу і запевнив, що все пройде швидше ніж я думаю.

-Чому ти так пізно прийшла?-раптом запитав старигань, поки я витерала живіт серветками, і готував потрібні інструменти. Я вже була на межі істерики.

Судомно поглядала на двері і мріяла побачити там знайоме лице. Та було вже пізно. Я в кабінеті.

-Не знала раніше.-дуже тихо відповіла я.

-Не бачила що місячних нема?-засміявся той і я зітхнула.

-Я сильно схудла і багато нервувала останній часом, тож думала їх нема через це.-пояснила я.

-Гаразд. Йди вже на крісло.

_____________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Я зі свистом загальмував біля потрібної адреси і вилетів зі свого старого мерседесу.

Сподіваюсь вона ще тут... бо я навіть не уявляю де можна буде шукати Софі.

Руки тремтіли і я був готовий вбити Сьюзен за те що вона втовкла в голову Керр позбутись дитини. Я зроблю це своїми руками, щойно знайду пташку і переконаюсь, що з нею все гаразд.

Інес теж не омине мій гнів. Я знищу і її за те, що допомогла Керр втікти.

Зелений хрест мерехтів у сутінках, тож давав орієнтир. Я смикнув тяжкі деревʼяні двері і залетів в середину. Сморід вдарив мені в носа і я зауважив цю атмосферу смерті й болю у приміщенні.