Василь Павлович Січевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

товаристві майже квадратного офіцера польової жандармерії вермахту, стояли дві миловидні жіночки. Офіцер щось говорив своїм супутницям, показуючи на видну з бухти частину протилежного берега і дорогу, над якою кружляли чорні ширококрилі ІЛи. Там гуркотіли вибухи, стрекотали кулемети, автомати, ляскали гвинтівки і тягнувся в бік мори довжелезний шлейф диму.

Яхтою оволоділи за кілька хвилин. Ми з Сашком прокралися до неї поза камінням і разом плигнули на палубу. Жандарм помітив нас лише тоді, коли ми з двох боків встромили йому в живіт автомати. Жіночки злякано верескнули, але наступної миті, зміркувавши, що й до чого, ніби втратили голос. Ухопились одна за одну і несамовито тремтіли. Сашко метнувся в машинне і виволік звідти бородатого дідугана років сімдесяти, який виявився механіком, і капітаном, і хазяїном яхти. Правда, про це ми довідались трохи пізніше, бо саме в ту мить, коли Сашко ставив його на ноги, жандармський офіцер крутонув від мене і в три кроки опинився на кормі. На ходу встиг вихопити парабелум і двічі пальнути в наш бік. Третій раз вистрелити не встиг. Наш лейтенант зрізав його з корми автоматною чергою. Дико і якось жалісно скрикнувши, німець, ніби переломившись навпіл, упав за борт.

Дамочок висадили на берег. Звідси, з цієї відлюдної бухти, їм скоро не вибратись. До того ж вони ще, здається, не розуміли, хто ми. Вчепившись одна в одну, німіючи від жаху, дивились на нас, неначе ми дияволи, що невідомо як вискочили з пекла. Зате механік виявився не з лякливого десятка. Він охоче розповів нам, що яхту, яка належить йому, німці в перший місяць окупації, як і всі інші в місті човни, баркаси, катери, реквізували для потреб армії. Обслуговувати ці судна змушували тих, кому вони раніше належали. Механік сказав також, що звуть його Свен Фойна і що це ім'я легко запам'ятати — точнісінько так звали винахідника гарпунної гармати. Колись Свен був китобоєм, і на початку століття його ім'я гриміло по всій Атлантиці. Краще за нього ніхто не стріляв ні фінвалів, ні кашалотів, ні горбачів, ні гренландських китів. Усе це він розповідав мені, тому що в нашій групі я був єдиний, хто в минулому мав відношення до моря і сяк-так розумів морське есперанто. Тому лейтенант і приставив мене до балакучого Фойни. Яхтою керували з невеличкої закритої рубки, і це дозволило нам з Бояровим стати обабіч механіка. Старий був надміру збуджений, щоки розчервонілись, він сипав і сипав словами, я кивав йому, а лейтенант лише давав короткі накази відносно курсу.

Закінчивши роботу, наші літаки зникли. Яхта вийшла з бухточки і відкрито, не ховаючись, пішла у бік Тромсьє. Ніхто не звертав на неї найменшої уваги. Та, власне, звернути увагу могли лише з берега, а там зараз людей турбували інші клопоти. Яхту Фойни в цих водах знали давно. Вона часто возила німецьких офіцерів на прогулянки, а тому була добре відома службі охорони. Про це теж встиг розповісти Свен Фойна. Чому ми отак відразу повірили цій людині, я до цього часу не знаю, але старий моряк нас не підвів. Він обігнув мисок і, не збавляючи швидкості, спрямував свою яхту повз палаючий біля пірса німецький танкер. З берега намагались гасити полум'я, що шаленіло над танками, проте вода, здавалось, ще більше здіймала полум'я в небо. Попереду сапери ловили і стягали до мосту розкидані прямими попаданнями снарядів понтони. Видно, командування німецької армії побоювалось нових нальотів нашої авіації і поспішало переправити на східний берег фіорда залишки атакованих на марші дивізій.

Іти поруч з причалом означало рано чи пізно виявити себе, і тому лейтенант Бояров наказав повертати ліворуч. Яхта м'яко лягла на лівий борт, і так само м'яко вирівнялась. Перед її носом тепер був низький берег острова. Ми наблизились до нього впритул і тільки тоді побачили загорожу, обплетену колючим дротом. Яхта знову зробила поворот на дев'яносто градусів і пливла вздовж берега, тримаючи його за правим бортом. Коли б хто зараз і спостерігав за нею, все одно в її діях нічого підозрілого не знайшов би: сховавшись під скелями східного берега від нальоту бомбардувальників, вона, як тільки небезпека минула, майже по прямій кинулась до острова і, наблизившись до нього, поспішав до місця своєї стоянки. Та зовсім не про те думав зараз командир нашої групи лейтенант Бояров. Я стояв поруч нього п рубці, але, сказати правду, не дуже розумів, навіщо нам усі ці маневри з яхтою. Мені здавалось логічнішим у іншому становищі було б вчинити інакше: вийшовши з бухти, повернути на південь і чимдуж тікати далі від цього острова в глибину фіорда. Висадитись де-небудь на західному березі і, розтанувши в тінях скель, ховаючись в ущелинах та інших зморшках місцевості, рухатися далі на Балстад. Адже саме про це нам говорив лейтенант, а зараз от зовсім в інший бік повертає.

— Спитай у нього, що це за колючка вздовж берега тягнеться? — почув я голос Боярова.

— Закрита зона, — з готовністю відповів Свои Фойна.

— А що там за дротом? — вже з власної ініціативи спитав я.

— Бензосховище… Бачите, танкер горить? Так от, вони танкерами в порт привозять пальне, а тут зберігають. Тут у них підземні чани величезної місткості.

— А на другому кінці острова?

— Камуфляж, — засміявся дід. — Вони думають, що дуже хитрі, проте, здається, вже перехитрили самі себе. — Фойна змовницьки підморгнув мені. — Камуфляж!

Бояров поглянув на годинник. Яхта обходила старий зруйнований мол, у кінці якого замість маяка стирчала смугаста будка берегової охорони. Біля неї, позадиравши голови до неба, вовтузились двоє солдат. Вони ніяк не могли зачинити будку. Від вибуху її, певно, трохи перекосило. Зрештою махнули рукою на перехняблені двері і ледве не бігом кинулись до берега. Бігли, з острахом позираючи на небо, мабуть, давно вже помітивши в ньому те, чого не бачили ми. І раптом, покриваючи гуркотіння мотора, в рубку з наростаючою силою увірвалося виття пікіруючого бомбардувальника. Перша серія бомб лягла прицільно в старі порожні резервуари на західному боці острова.

— Це ж чортзна-що! — виглянув у віконце лейтенант. — Так вони весь боєзапас розкидають. Повертай до берега!

Я переклав Свенові наказ командира.