Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Невже за те помер Син Божий на Голготі, Щоб одчинилися у судний день гроби Та піднялись царі, донощики, раби, Кати і всі, хто жив у злобності й підлоті? Навіщо Богові палити гори плоті, Що схована була в підземні жолоби, Давати тліну вид і в кістяні лоби Вкладати очі й дух, що повен злої хоті? Якщо Господній Суд задуманий на те, Щоб скласти грішників у вогнище, як дрова, То як ви поміж них невинних знайдете? Піде реакція злочинства ланцюгова, І вибухне в огні жахнім світобудова, І погорить тоді з неправедним святе.

2003

ЛИСТЯ Я листя загрібав. Купив нові граблі. На небі висів сніг, як мамина верета. Втім, листя звіялось, як золота карета, Колеса зблиснули і зникли в синій млі. Так їздили колись магнати й королі, Та все розпалося, як видиво поета. І вивірка сумна із-під мого манжета Горіх собі взяла й запорпала в землі. Йде свіжа прохолодь. Пітніє й курить ватра. З'явився давній друг. На голові — ондатра. Марною мовою постелена тропа. Танцює осокір і в танець мене кличе. Я повертаюся у лоно таємниче, І дивиться, мов кріт, на мене тьма сліпа.

2003

ТРОНИ Все трони мають: ноги, руки, зір! Вони пильнують вищих зобов'язань, Що дістає їх від миропомазань Монарх Ягайло, Фердинанд чи Лір. В нас тронів не було, тому не вір, Що буде королем вчорашній блазень. Він дуже схильний до повчальних казань, Та чинить сам собі наперекір. О демократіє, йому корону Ти віддаєш, а він — без голови, Є в нього тільки сідало для трону. Але не покидай нас і живи, І трони наші виростуть з трави, І ми, нарешті, вклонимось закону.

2003

БІБЛІЙНІ СОНЕТИ
1 Усе, що Бог створив, жадає бути в слові, Бо слово сталося творцем добра і зла. І в імені своїм душа себе знайшла, Відбилася, як плоть Господня на покрові. І Каїн — це той брат, що із його чола Вже стерли Божий знак філософи совкові, Та лиш назви його — і знову пляма крові Там спалахне вогнем, де шкіру пропекла. Прародичі в раю покуштували плоду Із дерева знання з намови сатани, І світ одкрився їм аж до самого споду. І досі спізнають Адамові сини Ту правду, що в словах шукає явини, І в мові Божий дух приходить в дух народу.

2003

2 Старий був Авраам, та дівчину Агар Любив — його пекла жага непощадима. Все бачила жона ревнивими очима, Суперницю свою вела на той пожар. І слухала вона, сховавшись за дверима, Як сходяться вони — рабиня і владар,