Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "І день як вимір нашого життя" автора Олександр Васильович Афонін. Жанр книги: Поезія.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Меняет лиственный наряд. Ей больше золото по нраву, Багрянец, яркие тона. Не возразишь, имеет право. Хозяйка нынче ведь она. «Похмурий захід сонця нині…»
Похмурий захід сонця нині. Закрили хмари небосхил. І дощик, що почавсь невинно, Все більше набирає сил. Гучніш по листю лопотіння, Темніше сірий ґрунт доріг… Малий, здавалось, дощ осінній Рясною зливою побіг. Уже і ринви заспівали Дзвінку мелодію дощу… Його давно ми вже чекали, Я дощ цей медом пригощу. Він ще й не зовсім-то осінній Після стількох спекотних днів. Отож прийму його гостинно, Щоб він приніс солодких снів. «Утро пугает осенней прохладой…»
Утро пугает осенней прохладой, Листиков желтых уж в кронах не счесть. Старой кирпичной садовой оградой Шествуют вороны, пять или шесть. Чинно они друг за дружкой шагают, Словно солдаты в военном строю. Первый из них, тот, который все знает, Вывел на завтрак всю стаю свою. Нет в их движеньях ни грана тревоги — Птицы привыкли давно к холодам. Кажется мне, что «вороньей» дорогой Вечность за ними идет по пятам. «Дым от осеннего костра поплыл по саду…»
Дым от осеннего костра поплыл по саду, Как виноградная лоза, оплел ограду И тонкой нитью в вышине растаял где-то В бездонной синей глубине – остатках лета. Укрыта желтою листвой в саду тропинка. Здесь царствует уже покой в костровой дымке. И каждый шаг, и каждый вздох так громко слышен… Стекают солнце с тишиной с покатой крыши. Смешались листья, солнце, дым и яблок запах. Не знаю, что погода нам подарит завтра. И даже если нудный дождь с утра запустит,
Похмурий захід сонця нині. Закрили хмари небосхил. І дощик, що почавсь невинно, Все більше набирає сил. Гучніш по листю лопотіння, Темніше сірий ґрунт доріг… Малий, здавалось, дощ осінній Рясною зливою побіг. Уже і ринви заспівали Дзвінку мелодію дощу… Його давно ми вже чекали, Я дощ цей медом пригощу. Він ще й не зовсім-то осінній Після стількох спекотних днів. Отож прийму його гостинно, Щоб він приніс солодких снів. «Утро пугает осенней прохладой…»
Утро пугает осенней прохладой, Листиков желтых уж в кронах не счесть. Старой кирпичной садовой оградой Шествуют вороны, пять или шесть. Чинно они друг за дружкой шагают, Словно солдаты в военном строю. Первый из них, тот, который все знает, Вывел на завтрак всю стаю свою. Нет в их движеньях ни грана тревоги — Птицы привыкли давно к холодам. Кажется мне, что «вороньей» дорогой Вечность за ними идет по пятам. «Дым от осеннего костра поплыл по саду…»
Дым от осеннего костра поплыл по саду, Как виноградная лоза, оплел ограду И тонкой нитью в вышине растаял где-то В бездонной синей глубине – остатках лета. Укрыта желтою листвой в саду тропинка. Здесь царствует уже покой в костровой дымке. И каждый шаг, и каждый вздох так громко слышен… Стекают солнце с тишиной с покатой крыши. Смешались листья, солнце, дым и яблок запах. Не знаю, что погода нам подарит завтра. И даже если нудный дождь с утра запустит,
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «І день як вимір нашого життя», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «І день як вимір нашого життя» жанру - Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "І день як вимір нашого життя"