Ярослав Михайлович Стельмах - Митькозавр iз Юрківки

I ми пішли. А Василь лишився на піску – мокрий і жалюгідний.

Ніхто з нас не зронив і слова, та чи й була в них, у словах, якась потреба? Ось-ось уже мав спалахнути обрій там, де сходить сонце. Я крокував поруч із Митьком і думав: «Як здорово минув у нас цей місяць».

«А колекція? – нараз виринуло в моїй пам’яті. – А як же колекція? Але ж у нас попереду ще півліта, – тут же заспокоїв я себе. – Ще цілий місяць. Теж, мабуть, не менш цікавий і переповнений новими подіями. І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком».

Поки ми з Митьком…

Післямова

«Мова моя золота, світ безкрайній, милий…»

Що перше спадає на думку, коли думаєш про письменника Ярослава Стельмаха? Мабуть, його безмірна любов до слова, до мов. Найперше – побожне ставлення до рідної, української мови. «Для мене кожне українське слово на вагу золота», – бувало, повторював він, заглиблюючись у літературні й словникові мовні розсипи, синонімічні, антонімічні ряди, а також заслуховуючись усними діалектними говірками.

Дуже важливим чинником було його україномовне оточення, неповторна мова батька Михайла Стельмаха, класика української літератури, спілкування змалечку з блискучими письменниками: Максимом Рильським, Платоном Вороньком, Андрієм Малишком.

Через відсутність переднього зуба трирічний Славко не вимовляв букву «с», тому Юрій Збанацький, даруючи йому свою дитячу книжечку, написав: «Маленькому Славику Стельмаху (Шлавику Штельмаху)».

«Ярославу Стельмаху від автора – старої тітки Оксани», – так написала відома дитяча письменниця Оксана Іваненко.

А ось що бажає на своїй збірці усмішок Остап Вишня: «Хорошому хлопчикові Славкові Стельмаху – на день народження. Як вивчишся – будеш читати діда Вишню і згадувати 30 листопада 1955 року, м. Київ».

Зростав він у «літературному» письменницькому будинку, на якому зараз ви можете побачити безліч меморіальних дощок нашим видатним письменникам (на розі київських вулиць Б. Хмельницького і М. Коцюбинського). Не полінуйтеся прогулятися цими старими вуличками й уважно роздивитися дуже цікаві пам’ятки.

У ті часи (а народився Ярослав Стельмах 1949 року) українську мову нечасто було чутно у Києві, власне, як і в інших великих містах – наслідок витіснення нашої мови ще з часів Російської імперії. Тож великою мірою завдяки саме українським письменникам нашу мову не було знищено остаточно. Кількість українських шкіл по містах меншала й меншала. В інститутах більшість предметів викладалися російською.

Але маленький Ярослав (як і багато дітей інших письменників) навчався у чудовій українській школі, в минулому – гімназії Павла Галагана. Піднімаючись від Хрещатика вулицею Богдана Хмельницького, непарною лівою стороною, ви побачите Музей української літератури. Ось там тоді й була знаменита київська школа № 92, тогочасний острівець українського слова. Подивіться і ви на цю будівлю вишуканої архітектури, зайдіть до надзвичайно цікавого музею, дізнайтеся захоплюючу історію про фундатора гімназії і про те, хто такий Павло Галаган.

Отже, як ми бачимо, Ярослав дорослішав і мужнів серед чарівного звучання чарівної рідної мови, такої солодкої й дорогої для нього.

Ще студентом Київського інституту іноземних мов юний Стельмах взявся до перекладів дитячих англійських творів, а потому й сам почав писати оповідання для дітей.

Поглиблене занурення у багатства англійської мови зробило його переклади бездоганними. А вже пізніше з’явились його «дорослі» п’єси і переклади з англійської та американської класики.

Свої дитячі оповідання і п’єси (мабуть, немає сцени в Україні, з якої не звучало би його слово) Ярослав Стельмах перекладав для російських театрів і видавництв власноруч, тобто знання, відчуття російської мови він теж набував ретельною працею й вивченням літератури.

Що ще вирізняє творчість Ярослава Стельмаха? Притаманне йому надзвичайне почуття гумору, про що згадують його друзі і пишуть колеги по перу й літературознавці. Гумор – це стиль, це назавжди Зранку Як у творчості, так і в побуті.

Мабуть, тому і почали публікувати оповідання Ярослава ще в його студентські роки. Твори деяких письменників (і дитячих також) у ті часи писалися дещо формалізованою мовою (як уже згадувалося вище, внаслідок навали на щире українське слово). З оповідань молодого Стельмаха наче повіяло свіжим вітерцем гумору, невимушеної розмовної української мови, природної і розкутої.

Прекрасним взірцем того є його повісті й оповідання, що пропонуються вам у цій збірці.

Багатьом дітлахам і навіть їхнім батькам полюбились Ярославові герої. Миле веселе Зайченя Люська, щоправда трохи самозакохане, яке наспівувало рядок з відомої пісні («бо твоя врода – то є чистая вода») по-іншому «бо моя врода – то є чистая вода». Бешкетуваті хлопці з повісті «Митькозавр з Юрківки», дотепні та непосидючі, які вирішили, що назва українського села Юрківка походить від Юрського періоду, і шукали в місцевому озері щось на кшталт доісторичного динозавра (звідси і походить прізвисько Митькозавр) А що хлопці знайшли, ви дізнаєтеся з повісті.

Згадую таке: ми з Ярославом у Празі випадково знайомимось із чеським письменником і розпитуємо, чи не знає він часом перекладачку Стельмахових оповідань. Письменник трохи здивовано вигукує, що вона його сусідка, а повість про Зайченя Люську в її перекладі – улюблена казка його дітей. Як же зрадів той письменник, коли зрозумів, що перед ним сам автор!

І неодноразово чули ми від українських письменників те ж саме: «Наші діти так люблять Ярославові оповідки». А колеги по перу – найсуворіші критики.

Може, і декого з вас ці оповідання відірвуть від телеящика чи комп’ютера і натомість надихнуть, навернуть, підштовхнуть до різнобарвної української літератури. Як колись дуже давно повість Михайла Стельмаха «Щедрий вечір» срібним дощем обсипала мене і понесла у вир українського слова й українськості.

Тож, «любі діточки», як завжди зверталася до учнів ботанічка з повісті «Митькозавр з Юрківки», читайте і посміхайтесь!

Декілька фактів з життя Ярослава Стельмаха.

Народився 30 листопада 1949 р., м. Київ.

Батько – Михайло Стельмах, український письменник, автор багатьох романів, повістей і веселих віршів для дітей.

1970 року закінчив Київський інститут іноземних мов, а потому – аспірантуру Київського державного університету ім. Т. Шевченка (кафедра української літератури).

Літературну працю розпочав у студентські роки.

Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників.

Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кордонами (список сцен, що бачили драматургію Стельмаха, власне, є переліком майже всіх міст України, де тільки є театри).

Заслужений діяч мистецтв України, лауреат декількох літературних премій.

2 серпня 2001 року в розквіті письменницького таланту загинув в автомобільній аварії.

У листопаді 2009 року урочисто відкрито меморіальну