Джессіка Дей Джордж - Сонце і місяць, сніг і лід

Наймолодша з дев’яти дітей дроворуба не має імені. Дівчина живе з родиною на далекій Півночі, де панує вічна зима, у чому нібито винні тролі. Якось вона рятує чарівного оленя, і за це він дарує дівчині ім’я та здатність розуміти мову тварин. Одного дня до дроворубової хатини приходить величезний білий ведмідь-ізбйорн і пропонує угоду: якщо дівчина житиме з ним у палаці один рік та один день, він подарує її сім’ї багатство. Яку таємницю приховує ізбйорн і чи вдасться дівчині її розгадати — читайте у захопливому романі американської письменниці, авторки бестселерів для дітей за версією The New York Times Джесіки Дей Джордж «Сонце і Місяць, Сніг і Лід».

Джесіка Дей Джордж

Сонце і місяць, сніг і лід

Частина перша

Наймолодша дроворубова донька

Розділ 1

Давним-давно, далеко звідси, у королівстві снігу та льоду настав день, коли здалося, що зима ніколи не закінчиться. Навіть улітку земля не знала перепочинку — лише дощ і холод. А зима завжди була сніжною і дуже холодною. Люди подейкували, що цей мороз триває уже сотню років, і побоювалися, що він триватиме ще стільки ж. То не була звичайна зима, але ніхто й гадки не мав, яка зла відьма чи троль зачаклували вітри і наказали їм вити так люто.

Довгими вечорами люди нудилися, не знаючи, що робити. Вони тулилися одне до одного біля вогнища і мріяли про тепло. Здавалося, сонце ніколи не зійде і день не настане. Тому дітей народжувалося все більше, а їжі ставало дедалі менше. Людей охопив відчай.

Найпохмурішим місцем з-поміж усіх, напевне, був дім дроворуба Ярла Оскарсона. Ярл був людиною доброю: він усього себе присвятив сім’ї. Йому та його дружині, Фріді, дуже пощастило, а може, навпаки, зовсім не пощастило (залежить, як на це подивитися) мати дев’ятьох дітей. П’ятеро з них були хлопчиками — а отже, помічниками, а четверо — дівчатками, і це дуже засмучувало Фріду. Бо, — якщо вірити Фріді, котра сяде часом погрітися біля вогню та й нарікає на дочок, — нібито від них жодної користі. Дівчата були пустоголовими. Ба більше, у майбутньому їхня убога сім’я буде змушена віддавати останні гроші на їхній посаг. І ніхто не насмілювався сказати Фріді, що четверо дівчат, які готували їсти, мили посуд, прали, прибирали і штопали дірки, дарували їй удосталь вільного часу.

Побачивши, що її останні пологи завершилися народженням ще однієї, нікому не потрібної дівчинки, Фріда була дуже розчарована. Вона кинула крикливе немовля на руки своєї найстаршої доньки, Йорун, і відмовилася давати йому ім’я. Оскільки право вибрати ім’я доньці належало матері, дев’ята донька Ярла Оскарсона зосталася безіменною. Вони кликали її піка, що мовою Півночі означає «дівчинка».

Ярл хвилювався через безіменність своєї наймолодшої доньки. Адже дитину без імені не похрестиш, а нехрещених дітей часто крали тролі. Попри свою бідність, Ярл любив усіх своїх синів і доньок, тому він завше задобрював тролів, залишаючи їм гостинці: сир, підсолоджене медом молоко, мигдалеві пиріжки та інші ласощі, які їхня сім’я лише зрідка бачила на своєму столі. Фріда вважала це марнотратством, бо не вірила у тролів. Однак Ярл на те не зважав, бо часто бував у лісі й не раз ставав свідком моторошних подій. Коли їжа зникала, Ярл радів і казав, що тепер у нього є докази існування тролів. Але Фріда лише бубоніла собі під ніс, що значно ймовірнішим поясненням зникнення їжі є сусідський пес, який нахабно зжирає усі ці ласощі, доки вона пухне з голоду.

Коли дівчинці виповнилося дев’ять, найстарший син, Ганс Пітер, повернувся додому із далекого плавання. Це був високий та красивий блакитноокий легінь… Принаймні колись, ще до того, як вирушив у мандри. Зараз, після п’яти років плавання на борту купецького корабля «Морський дракон», зі стрункого хлопця він перетворився на сутулого дядька; його золоте волосся стало срібним, а блакитні очі сповнилися страхом і тривогою. Він розповідав, що під час тих далеких подорожей милувався настільки прекрасними краєвидами, що годі й описати, але бачив також речі настільки жахливі, що язик не повертається про них говорити. Далеко на півночі, там, де сонце і місяць майже торкаються одне одного, коли зустрічаються в небі, його поранили… Саме тому тепер він буде змушений зостатися вдома.

Ця новина вельми роздратувала Фріду. Вона завжди прагнула відправити свого найстаршого сина у світи, бо тоді треба було б годувати менше ротів, та сподівалася, що він присилатиме додому частину своєї зарплатні. Однак… Тепер Ганс Пітер цілими днями сидів у їхній хатині, вирізав чудернацькі візерунки на великих поліняках, щоб уже за хвилю жбурнути їх у вогонь. Рана його, швидше за все, загоїлася ще там, на кораблі, а можливо, як твердив Ярл, вона була зовсім не на тілі. Хай там що, а рани тієї ніхто ніколи не бачив. Проте глибока меланхолія не давала хлопцеві спокою.

Дівчинка, не зважаючи на все, обожнювала свого найстаршого брата. Для неї він був найкрасивішим хлопцем, попри те, що усі довкола давно віддали титул місцевого красеня середульшому братові — Торсту (як не крути, усі дроворубові діти були дуже гарні). Торст полюбляв торсати наймолодшу дівчинку за коси і кепкувати з неї, натомість Ганс Пітер був м’яким і добрим. Під час своїх плавань він трохи вивчив мову англійців, тому кликав наймолодшу сестру «дівчатком» або «дівчинкою», що англійською звучало як «ласс» і здавалося йому красивішим, ніж «піка».

— Ну, дівчатко, — казав він, показуючи їй одне з полін, на котрому виднілися дивні несиметричні засічки. — Оце «ведмідь». А ось це, отут, — він показував на інше поліно. — Це «кит».

Опісля він кидав різьблені поліна у грубку. Дівчинка чемно кивала головою і сідала ближче до нього, щоб послухати одну з його незвичайних оповідок про життя мореплавців.

Найстарша сестра Йорун, в обов’язки якої входило навчати молодших дітей читати та писати, брала на кпини дівчинку, яка говорила про подібність між різьбленими малюнками Ганса Пітера та якоюсь мовою.

— Запевняю тебе: це не мова Англії, — відрубувала вона, жбурляючи чергову різьблену дровиняку у вогонь та використовуючи вуглинку і стару пошкрябану дошку, щоб іще раз написати їй алфавіт. — Священик каже, що усі християни користуються однаковими літерами. А священик ходив до школи у Християнії.

Ці слова багато важили: Християнія була столицею, а священик — єдиною особою на сотні кілометрів, хто там побував.

Ганс Пітер продовжував показувати своїй маленькій сестричці чудернацькі візерунки, а вона й далі з подивом їх вивчала.

З усіх дітей лише в неї були темно-карі очі, а от волосся було скоріш руде, ніж золоте, хоча для їхньої родини це вважалося звичним. Ярл, ще до того, як посивів, також був рудим. Окрім того, руду чуприну успадкували четверо інших дітей.

Коли дівчинці виповнилося одинадцять, Йорун одружилася з сином селянина, котрий був надто бідний, щоб сподіватися на великий посаг. Сестра перебралася жити до нього, бо в хаті