Джессіка Дей Джордж - Сонце і місяць, сніг і лід

селянина була вільна кімната. Того ж року Гансові Пітерові вдалося продати кілька своїх дерев’яних виробів ремісникові зі Сходу. Завдяки цьому вдалося зробити запас борошна та солі й пережити ще одну зиму. Йому не надто подобалося різьбити дерев’яні миски і ложки. Водночас зображення риб та птахів, котрі він вирізав на зовнішньому обідочку мисок, змушували дівчинку захоплено плескати в долоні.

Фріда трохи втихомирилася, Ярлу теж стало спокійніше. Дівча росло, а Ганс Пітер різьбив. Зима тривала, весна ж ніяк не наставала.

Розділ 2

На Півночі кажуть, що третьому сину завжди таланить. Адже саме йому на роду написано вирушити у далеку подорож і спізнати чарів. Скажімо, третій син короля Олафа Соколоносого приборкав північний вітер і повернувся додому з перемогою та зі скринею золота. До того ж він одружився із заморською принцесою. У казках третього сина називають Аскеляданом, що в перекладі нашою мовою звучить як Попелюшок. Цьому розумнику завжди щастить.

Сподіваючись, що і її третього сина спіткає така ж щаслива доля, Фріда назвала його Аскеляданом. Дроворубова дружина мріяла про те, як одного чудового дня вона заживе по-королівськи, адже її власний Попелюшко знайде в дуплі золото і побудує для неї палац, а потім врятує зачаровану принцесу і приведе її до їхнього палацу, щоб вона жила там разом із ним та його люблячою матір’ю.

Проте Аскелядан, син Ярла, не був ані легендарним, ані казковим героєм, й усі, окрім його матері, про це знали. Він полюбляв пити міцний гірський ель, сидіти на шиї у батьків й уникати роботи усіма правдами й неправдами. А ще, як він сам сказав своїй наймолодшій сестрі, підморгуючи та штурхаючи її ліктем, жваві селяночки подобалися йому значно більше, аніж крижані принцеси.

Одного разу, сидячи на лавці перед грубкою, Ганс Пітер посунувся вбік, щоб дівчинці було якнайтепліше. Зазвичай він сидів навпроти вогню, бо там було світліше, та й кидати у вогонь дерев’яні друзки зручніше. До тепла йому було байдуже. Здавалося, на відміну від усіх інших членів сім’ї, Ганс Пітер був стійким до морозу. Сам він розповідав, що холод більше не проймає його до кісток, адже йому довелося пережити такий лютий мороз, після якого жоден холод не видаватиметься сильним.

— Ось, дівчатко, — брат тримав у своїх руках шматок дерева. — То що це?

У свої дванадцять дівчинка вже вміла розпізнавати чимало дивних знаків.

— Олень, — швидко відповіла вона.

— Лишень не показуй цього матері. Її б це розлютило, — Ганс Пітер підморгнув їй значно привітніше, аніж Аскель. — Не хвилюйся! Перш ніж ти встигнеш насупити свого гарненького носика, ця поліняка перетвориться на ложку, прикрашену квітковим орнаментом.

У цю хвилю двері їхньої хатини рвучко розчинилися і досередини вбіг п’ятнадцятилітній Ейнар. Він так поспішав, що забув зачинити двері, тому до хатини слідом за ним влетіли сніг і вітер. Якийсь час він стояв посеред кімнати, поклавши долоні собі на коліна та відсапуючись. Решта родини, принаймні ті, хто на той час були удома, здивовано гапилися на нього. Минуло кілька хвилин перш ніж шістнадцятирічна Карла похопилася і кинулася зачиняти двері. Замкнувши їх на заслін, вона знову забігала по кімнаті, здивовано витріщаючись на Ейнара.

— У-у-у се-селі, — видихнув він, — Єнс Пітерсон казав, що бачив…

— Що бачив? — Аскель визирнув із кутка, де саме до блиску натирав свої старі чоботи.

— Господи помилуй і врятуй мене від недоумкуватих дітей, — пробурмотіла Фріда собі під ніс і щільніше закуталася у стару потріпану хустку. А потім продовжила в’язати, не звертаючи на Ейнара жодної уваги.

— Б-б-б… — затинався Ейнар.

— Б-б-б, — передражнив брата Аскель і заходився знову чистити свої чоботи.

— Білого оленя, — врешті вимовив Ейнар, змусивши свою сім’ю завмерти від подиву.

Річ у тім, що історії про білого оленя були наскільки ж популярними, як і оповідки про третього сина. Ні для кого не було таємницею: якщо тобі пощастить знайти білого оленя — він тобі щось подарує. І то неабищо! Яких тільки дарів не отримували від нього люди: казкові посаги для бідних рибальських доньок, мішки із золотом, нові хати, чарівні горщики, по вінця наповнені стравами, яких лишень забажаєш, семимилеві чоботи, золоті кораблі… і це ще не всі чарівні подарунки.

Отож після тих слів усі зірвалися на рівні ноги та пороззявляли роти. Усі, крім Ганса Пітера. Він лишень похитав головою і продовжив різьбити. Перетнувши кімнату двома стрибками, Аскелядан схопив Ейнара за барки і добряче трусонув.

— Ти впевнений? Невже справді хтось побачив білого оленя?

Ейнар кивнув. Брат потрусив його вдруге:

— Де?

— Н-на сході, неподалік хутора Карла Генриксона. Біля трьох водоспадів.

Аскель відпустив брата і схопив свої свіжонапастовані чоботи. Взуваючись у них, він потягнувся по одну з латаних свиток, що висіли на гачках біля дверей. Тоді узяв лижі та дві довгі жердини.

— Мамо, не чекайте мене, — сказав він радісно і зник між сніговими заметами.

Інші діти, котрі до цього моменту не промовили жодного слова, і собі заходилися збиратися в дорогу. Фріда навіть бровою не повела, коли усі вони, окрім Ганса Пітера та дівчинки, поділили між собою лижі та теплий одяг і пішли до холодного лісу. Коли її останнє дитя зникло за дверима, вона невдоволено зиркнула на Ганса Пітера з дівчинкою.

— Отакої! Ваші брати й сестри готові на все, щоб принести своїй сім’ї добробут, а ви, я так бачу, ні, — дорікнула вона, а тоді нишком підійшла ближче до вогню і схопила ложку, якою Карла помішувала суп.

— Моя маленька сестричка ще надто юна для того, щоб гасати по лісі у пошуках променів місяця, — відказав Ганс Пітер. — До того ж безіменним дітям нічого блукати лісами.

— А що ти скажеш на своє виправдання, дорослий чолов’яго? Так і сидітимеш біля вогню, немов стара баба, і грітимеш свої ліниві кістки?

— Дівчинка ще надто юна, а я вже надто старий, — лагідно відповів Ганс Пітер. — Я шукав місячні промені у далеких краях на «Морському драконі» і завжди жалкуватиму про це.

Дівчинка переводила погляд із набурмосеної матері на сумовитого брата і не знала, що ж їй робити. Мабуть, могла б залишитися вдома. Якщо вірити Гансу Пітеру, вона була надто молода, щоб десь блукати такої холодної пори, до того ж уже вечоріло. Однак якби їй пощастило впіймати білого оленя, це було б