Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

- Тобто хочеш сказати, що по силі ти можеш зрівнятись із Холлі? - я скептично поглянула на нього.

Алекс звісно сильний перевертень, але я пам'ятаю як почувалась у присутності Максиміліана, на мій привеликий жаль, він точно не дотягує до нього.  

- Ось якої думки ти про мене, крихітко. Те що я веду непримітний спосіб життя тут, в маленькій зграї, зовсім нічого не говорить про мою силу.

- Годі, Алексе, не ображайся. Для мене ти завжди будеш найкращим, - я підійшла і обійняла його. - Та я мала неприємну можливість поспілкуватись з Холлі і лиш його присутність тиснула на всіх довкола. А в тебе я такого не відчуваю.

Алекс загадково посміхнувся на мої слова. Добре хоч не образився.

- Холлі не приховує свою силу, постійно бажає демонструвати всім довкола свою перевагу. Я ж не хочу, щоб іншим перевертня було некомфортно в моїй присутності.

- Тобто? - мене здивували слова Алекса, - хочеш сказати ти увесь час приховував свою справжню силу?! Перевертні таке вміють?!

Він посміхнувся, залишив швидкий поцілунок на моїх губах.

- Мені приємно дивувати тебе знову й знову.

- Продемонструй! Хочу дізнатись наскільки ти сильний, - мої очі загорілись азартом. 

Ми практично одружені з Алексом, я чекаю на дитину від нього. Але виявляється, ще стільки не знаю про свого коханого. Та й про перевертнів загалом.

- Не думаю, що це хороша ідея, - розчарував мене Алекс, - тобі може стати зле, в твоєму стані не можна так ризикувати.

- Та ну, не може ж ти бути настільки сильним, що мені стане погано в твоїй присутності. Та й я ж нащадок Едегор, отже зможу легко витримати вплив будь якої сили, - не відставала я від нього.

- Ні, - відрізав Алекс, - це не обговорюється.

Я надула губки, образилась на нього. Так зацікавив і залишив ні з чим.

- Розмову закінчено, - суворо мовив, - тобі краще відправитись перепочити. - І додав більш лагідно, - хочеш, приготую твій улюблений чай?

Доведеться змиритись, відчуваю, Алекс прийняв остаточне рішення і мені його не змінити.

- Гараз, чай так чай, - прийняла його пропозицію.

Я вийшла на ґанок і зручно влаштувалась на кріслі качалці. Мені полюбилось сидіти тут вечорами. 

Невдовзі біля мене з'явився Алекс похмурий і без чаю.

Що ж такого могло вже трапитися?

- Твоє бажання здійснилось, - невдоволено буркнув мені, - нас викликають до себе старійшини. Щойно надійшло повідомлення від них.

Мої брови поповзли догори. Чого б це раптом ми їм знадобились?

- Нас? - вирішила уточнити.

- Так, нас.

- А що цього разу прислали запрошення по імейлу, а не особисто посланцем? - хмикнула на його слова, - чи я просто недостойна їх представника.

Алекс став ще похмурішим.

- Ліка, це все дуже серйозно і не привіт для жартів.

- Гаразд-гаразд. Відтепер я сама серйозність, - щиро пообіцяла.

Та я не могла приховати радості в голосі, що мій план зустрічі починає втілюватись в життя. Не знаю навіщо нас викликають до себе та я скористаюсь цим у власних інтересах. 

Що правда, Алекс зовсім не розділяв мого ентузіазму. Йому це страшенно не подобалось, але він не міг проігнорувати прямий наказ старійшин.