Павло Штепа - Московство

«Всеслов’янський комітет» з сербським комуністичним генералом М. Масларічем на чолі, повторив 1941— 1945 рр. «Слов’янський комітет» в Канаді, США, Франції, Англії, Південній Америці. Чому московські комуністи відновили старе монархічне т. зв. «слов’янофільство»? Бо всі москвини — монархісти і соціалісти — розуміють «слов’янофільство» і панславізм лише як панмосковізм. Знищивши 1775 р. оборонця України-Запорізьку Січ, Московщина розв’язала собі руки загарбувати українську землю, відібрала 1776 р. у 25 тисяч заможних козаків (як бачимо, почали розкуркулювати українців не соціалісти 1930 року, а монархісти 1776 року) землю і роздала москвинам. Тоді одержали: князь П. Вяземський 52 тисячі десятин, князь Г. Потьомкін — 42 тисячі, граф І. Сковронський — 39 тисяч, московські полковники — по 10 тисяч, офіцери — по 5 тисяч. Пізніше одержали ще: П. Вяземський — 200 тисяч, Г. Потьомкін — 150 тисяч, 8 генералів — по 3–6 тисяч, 18 офіцерів — по 2–4 тисячі. Потім сотні і тисячі москвинів одержували українську землю. Лише на обширі між Бугом і Дністром і лише за 10 років (1776–1786 рр.) Московщина загарбала 4,5 млн. десятин української землі[253], що її щедро поливали своїм потом і кров’ю наші прапредки ще 5 тисяч років тому.

Та Московщина загарбувала в Україні не лише землю. У правосвідомості москвина — від ХІІ ст. до сьогодні панує неписаний закон, за яким «имение» (земельний маєток) означає не лише землю, а й усе, що на тій землі стоїть, росте і живе, себто разом з худобою і людьми. Селян уважали невіддільною частиною «имения», тобто землі, на якій вони жили. Загарбані Московщиною українські землі не були «диким полем», як пишуть московські історики. Та земля була заселена українцями. Отже, вони автоматично стали кріпаками нових московських поміщиків. Із 100 тисяч вільних козацьких господарств лишилося 1752 р. лише 2959[254]. Роздавалася українська земля не лише вельможам, генералам, а й московським селянам та іншим чужинцям. 1753 р. прислано з московщини 40 тисяч селян і роздано їм (задарма) землі над Дністром. Року 1781 прислано ще 50 тисяч. Потім ще, та й самі вони приїздили тисячами. Московщина навіть сплачувала переїзд чужинцям і надавала всіляку іншу допомогу.

Чорне море було однією з найголовніших основ могутності, добробуту і культури українського народу та держави. І цю основу Україна боронила тисячоліттями. Втрачаючи її, не раз знову повертала. Не допустити український народ до Чорного моря (а з нього і до Середземного і в океан) — було і є стратегічною метою всіх ворогів України. Німеччина ще перед А. Гітлером уклала план незалежного Криму під своєю зверхністю. По 1917 р. такі плани мала Туреччина. Кубанська Чорноморщина заселена нащадками запорожців, а московська «демократія» не лише не прилучила її до УРСР, а й заборонила школи, часописи, український театр на Кубанщині. Вона прилучила Крим до УРСР, але не тому, що поступилася тискові України, Московщина хоче мати свій тил в Україні, тому не дозволяє розвиватися в Криму українській культурі, хоч там українці становлять 40% населення.

На початку царствування Петро І хотів побудувати Петербург на Чорному морі, розпочав будувати на Азовському морі пристані і канал Волга-Дон. Та Карловецький мир 1699 р. примусив його будувати нову столицю на півночі.

Московський уряд відділив 1896 р. від Кубанщини вузеньку смугу Чорноморського узбережжя і зробив з неї окрему Чорноморську губернію, хоч кількості землі та людей там вистачало лише на кілька повітів. Причина? На узбережжі мали будувати зимові палаци московські царі та вельможі, заселити самі москвини, щоб не допустити нащадків запорожців, кубанців до Чорного моря. Монархічна Московщина намагалася відрізати Україні доступ у світ до моря, а більшовицька намагається відокремити Україну ще й від Західної Європи, вивозячи галичан на схід, а до Галичини — сотні тисяч москвинів.

До 1775 року існувала у Південній Україні незалежна республіка — Запорізька Січ з величезними обширами землі, мала своїх громадян: козаків, селян, міщан, незалежний уряд, вільне військо, власні закони. Ця запорізька республіка вела власну, незалежну зовнішню політику, мала послів у європейських державах, що фактично визнавали її незалежність, підписуючи з нею державні угоди та присилаючи послів. Це робила навіть і Польща, хоч офіційно вважала запорожців лише своїм допоміжним військом. Цю українську республіку не раз пробували знищити тодішні великодержави: Туреччина, Польща, москвини. Її передовий загін — Запорізький Лицарський Орден торував їй шляхи до Чорного моря. Отже, Московщина насамперед знищила той Орден і Республіку. Сильніше за Московщину Польща теж прагнула цього, але скінчила Хмельниччиною. Знаючи це, Московщина вжила поради китайського стратега і після Полтави почала зміцнювати свої залоги по всій Україні та оточувати Січову Республіку колоніями москвинів, німців, сербів. Найбільшою була Новосербія. Туреччина і Мадярщина гнобили слов’ян на Балканах, і ті шукали нових земель поселення. Гурт австрійських сербів на чолі з Іваном Хорватом просив московський уряд дозволу оселитися в Україні. Московщина дуже радо віддала їм землі Січової Республіки. За московським планом сербська колонія мала бути на взірець українського козацтва, себто серби могли обробляти землю, водночас охороняючи кордон від Туреччини, заснувати свій полк.

І. Хорват зобов’язався привести люду на два полки по 4 тисячі в кожному. Московський уряд платив усі видатки на переселення і облаштування, видавши 50 тисяч рублів, а також звільнив сербів від податків назавжди, навіть від мита в торгівлі з закордоном. Землю одержували задарма. Аби ще більше заохотити переселенців, московський уряд надав кожному, хто їх привів, військові звання з усіма правами, в тому числі і на кріпаків. Хто привіз 100 людей, одержував звання капітана, за 75 — поручника, за 50 — прапорщика і команду над своїми людьми. І. Хорват одразу став полковником і командувачем майбутніх сербських полків.

Крім подарованої української землі, грошової допомоги на облаштування московський уряд платив кожному сербському полкові 35 тисяч руб. за мирного часу і 155 тисяч руб. за воєнного щороку. Кожна піхотна сотня одержувала 175 квадратних кілометрів землі, кінна — аж 365 км2 . Капітан одержував 100 десятин, поручник — 80, прапорщик — 50, солдат — 25 десятин. Фактично ж діставали вчетверо більше, бо одержали землі на два полки (8 тисяч люду), а приїхало лише 1800. Подаровані сербам землі сам московський уряд колись визнав (у наказі цариці Єлизавети) власністю запорожців. Запорожці мали грамоти правовласності на ці землі від польських королів, від українських гетьманів. На протести запорожців московський уряд відповів, що юридично ті землі вважаються незаселені, бо 3 тисячі козацьких господарств там заснували без дозволу московської влади. Отож, козаків уряд наказав виселити,