Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Московство 📚 - Українською

Павло Штепа - Московство

348
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Московство" автора Павло Штепа. Жанр книги: Наука, Освіта / Публіцистика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 144
Перейти на сторінку:
з нього і рабство розумове та фізичне. Іншими словами малоросійство (і малоукраїнство) — це духовне ВИРОДЖЕННЯ (дегенерація) людини до рівня свійської тварини.

«Московська література, політична і неполітична, різні організації і партії, буржуазні і соціалістичні, цілими серіями плодили на Україні перекинчиків. А коли ж ми виправдовували тих перекинчиків, то як же ми могли повстати проти самого джерела, що ростила ренегатів — проти Московщини, її народу, її культури, її демократії, її політичної місії, проти «генія» московського народу? Ціла прірва ділила таку ментальність тодішньої нашої інтелігенції від ментальності нашого народу, від ментальності Шевченка, який на муки вічні засуджував душу дівчини, що кожному годила і яка несвідомо «цареві московському коня поїла». Чи з такої ментальності, що виправдовувала ренегатство, могла зродитися така ненависть, яка бухала до Іспанії у фламандців? У французів великої війни до тевтонів? В ірландців до англійців? Чи люди такої психіки (а з них вийшли наші пізніші соціалістичні провідники) могли стати акумуляторами того народного гніву, який виріс в Україні з насіння Мазепи, Полуботка, Калнишевського? Чи з такою психікою можна було мобілізувати жадобу історичного розрахунку з «Петра твореньем»? Чи серед тих людей міг з’явитися український Руже де Ліль із своїм гімном, що закликав «зіпсутою кров’ю ворогів зросити наші борозни»? Історичний момент на цілий зріст ставив трагічну і яку ж тяжку дилему: ми чи ВОНИ. І як же ж могли — не кажу рішати — а хоч би ставити на цілий її зріст дилему люди, які допускали вільний перехід від «МИ» до «ВОНИ», і які в ім’я розуму і толеранції виправдували національне ренегатство?»[248].

Навіть і легковірний, сліпий і глухий хохол нарешті збагнув велику, правічну правду, що боротьба за державне визволення України-це, насамперед, боротьба за визволення УКРАЇНЦЯ з його московської (та іншої) ДУХОВНОЇ неволі. «Ніколи не загине той народ, що збагнув причини своїх поразок», — сказав німецький державний муж М.фон ден Брук.

День розплати України з Московщиною значно наблизився.

XII. ЗАГАРБНИЦТВО МОСКВИНА

Нам тільки сакля очі коле,

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана.

Т. Шевченко

Там, де стала московська нога –

є московська земля.

Ф. Достоєвський

Зовнішні вияви московського загарбництва (імперіалізму) пояснюють загарбництвом москвинів (царів та урядів). Несила подивитися глибше, побачити саме джерело московського загарбництва, побачити оті внутрішні сили, що породжують і живлять його. Тих сил є кілька.

Московщина потребувала грошей на зброю, бо сусідні держави росли культурно і економічно, отже і військово. Збільшувати податки уряд не міг, бо не залишалося вже нічого ще не оподаткованого, а старих податків не могли зібрати всіх. Залишалося грабувати сусідів. Московський народ за наказом свого царя радо йшов підбивати, поневолювати, визискувати, обкрадати сусідні народи. Замість працювати і віддавати панові доробок, надходила золота нагода самому стати паном, забирати все у підбитого народу. Щонайменше — бути підпанком, наглядачем, погоничем, жандармом на легкому хлібі десь у підбитій Україні, Кавказі, Азії. А в якому краї жити — москвинові байдуже. У кожному підбитому краї він почувається паном, бо має владу наказувати і право та силу грабувати.

Отже, московське загарбництво постало і живиться не з примхи чи жадоби самих московських царів, урядів, а також вдачею та світоглядом самого московського народу. «Что взято — то свято», — каже москвин. А взято самої землі чужої стократно більше, як мали своєї. Так московська держава мала у:

ХІІІ ст. — 216.000 кв.км

XIV ст. — 560.000 кв.км

XV ст. — 8.720.000 кв.км

XVIІ ст. — 14.392.000 кв.км

XVIIІ ст. — 17.080.000 кв.км

XIX ст. — 12.000.000 кв.км

XX ст. — 23.000.000 кв.км

Московщина загарбала: 1556 р. Татарську Орду, 1581–1645 — Сибір, 1709 — Україну, 1721 — Прибалтику і Фінляндію, 1739 — Східну Чорноморщину, 1783 — Крим, 1792 — Західну Чорноморщину, 1772–1792 — частину Польщі, 1813 — Грузію, 1815 — решту Польщі та Бесарабію, 1854 — Амурщину, 1865 — Туркестан, 1881 — Хіву, Бухару.

«За 234 роки (з 1228 р.) Московщина мала 160 війн зовнішніх і 90 домашніх. За 103 роки (1492–1595) Московщина воювала 50 років. Отже, в середньому один рік воювала, а один готувалася до наступної війни»[249]. За останні 200 років Московщина воювала 128 років. Це були загарбницькі війни і лише 4 оборонні. Ті оборонні тривали 4 роки[250].

Більшовицька Московщина воювала: 1917–1919 рр. Україну, 1920 р. — Польщу, 1921 р. — Казахстан і Грузію, 1922 р. — Туркменистан, Таджикистан і Україну (селянські повстання), 1929 р. — Китай, 1936 р. — Японію, 1939 р. — Фінляндію, Польщу, Румунію, 1941–1945 рр. — Німеччину, 1945 р. — Японію, 1956 р. — Мадярщину. Тепер у московському ярмі є 178 мільйонів люду (разом із сателітами). За переписом 1926 р. в СРСР було: москвинів 52%, а немосквинів — 48%. А за переписом 1939 р. було: москвинів 58%, а немосквинів 42%. Отже, москвинів збільшилося на 6%, а немосквинів зменшилося на 6%. Це за московською «статистикою».

Московське загарбництво почалося від заснування держави, коли Андрій Боголюбський сплюндрував 1169 р. Київ. Його син Юрій Суздальський не брав участі у бою під Калкою 1223 р. Він хотів, щоб татари побили київських князів, а сам, зберігши військо, став би найсильнішим з них і міг запанувати над усіма. Далі безперервно загарбували сусідні землі всі Івани, Петри, Катерини, Миколи, Ленін, Хрущов.

Міністр Катерини ІІ Платон Зубов склав список держав та династій, що їх має Московщина віддати Європі. У тому списку немає Швеції, Прусії, Польщі, Австрії, Данії, Туреччини. Де ж вони поділися? Відповідь на це дає його проект московської імперії. У тій імперії мало б бути шість столиць: Петербург, Москва, Астрахань, Відень, Костянтинопіль і Берлін. У кожній столиці — король, підлеглий московському імператорові[251]. Чи ж тепер у Берліні, Варшаві, Празі, Софії, Будапешті, Бухаресті не васали імператора Микити?

Понад сто років тому монархіст Ф. Тютчєв подав проект московського загарбницького месіанізму. Той проект: 1) відновлює Візантійську імперію, але столицю переносить із Царгорода до Петербурга; 2) об’єднує всі християнські церкви в одну православну. Замінімо монархічну термінологію на соціалістичну (Візантію — ІІІ Інтернаціоналом, православну церкву — комунізмом) і маємо докладну копію промов та писань радянських Тютчєвих. «Двадцяте століття належить нам, москвинам»[252].

Під час війни 1939–1945 рр. у Москві перебувало чимало емігрантів-комуністів із слов’янських земель, зайнятих німцями, Уряд СРСР створив з них т. зв. «Всеслов’янський З’їзд», створив 1943 р. в Югославії

1 ... 54 55 56 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Московство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Московство"