Деріка Лонг - Тінь серед світла, Деріка Лонг

Оксана стояла на балконі, розглядаючи нічне місто. Ліхтарі туманно освітлювали вулиці, але вона не бачила цього. Її думки були далеко від цього світу, занурені в ті темні куточки, де ховався Соколов, і де її намагання врятувати Мирослава можуть перетворитися на найстрашнішу гру, яку вона коли-небудь грала. Вона знала: якщо не знайде спосіб обійти пастки Соколова, якщо не зможе зрозуміти його наступний крок, то все може закінчитися катастрофою.

День за днем Оксана все більше занурювалася в роботу. Вона розгортала перед собою мапи, намагаючись знайти зв'язки, яких раніше не помічала. Кожен її крок здавався дедалі важливішим, кожна помилка могла коштувати не лише їй, але й Мирославу життя. Вона згадувала його погляд, його таємничу посмішку, те, як він змушував її відчувати себе особливою, і її серце стискалося. Вона не могла дозволити, щоб все це розвіялося.

Захопившись розслідуванням, Оксана була готова на все, навіть на найнебезпечніші кроки, лише б здобути хоч якусь перевагу над Соколовим. Тепер їй треба було зібрати більше інформації про те, що саме планує її ворог. Вона розуміла, що діяти без чіткої стратегії означатиме провал. Вона мала лише один шанс. І, якщо чесно, вона більше не могла зупинитися.

Вранці Оксана зустрілася з Андрієм і Владом, які теж готувалися до наступного кроку. Вони сідали в кафе, вивчаючи зібрані ними відомості.

— Ми знаємо, що він досі використовує свою мережу підлеглих, — сказав Влад, перегортаючи документи. — Вони підозрюють, що ми намагаємося дізнатися більше, тому треба діяти з обережністю. Його скупчення людей на західному складі постійно змінюється, і це лише частина проблеми.

Оксана поглянула на документи, уважно аналізуючи кожен рядок. Соколов завжди був крок попереду. Він був майстром маніпуляцій, і навіть зараз, коли вони з Андрієм та Владом намагалися підібратися до нього, він вже все передбачав. Але жодна з цих дрібних перемог не могла її зупинити.

— У нього є свої люди навіть серед тих, кого ми вважаємо своїми союзниками, — сказала Оксана, кидаючи погляд на карту, яку вони раніше склали. — Тому нам не можна покладатися на чужі очі. Ми повинні зробити все самі, щоб не потрапити в пастку.

Андрій мовчав, а потім сказав:

— Соколов і так знає, що ми намагаємося його обіграти. Він почав маніпулювати тими, кому ми довіряємо. Нам потрібно бути обережними, Оксано. Ти хочеш врятувати Мирослава, але я боюся, що ці ігри вже занадто небезпечні.

Оксана стисло зітхнула, відчуваючи, як її серце б’ється в грудях, але вона не могла зупинитися. Вона не могла дозволити собі відступити зараз, коли навіть найменша помилка могла коштувати їй всього.

— Я знаю, — сказала вона, підіймаючи голову, — але я не можу зупинитися. Я не можу залишити його там. Я не зможу жити без нього.

Ті слова були важкими, важчими, ніж Оксана могла собі уявити. Вона не хотіла цього визнавати, але саме ці почуття давали їй сили. Вона не могла забути про Мирослава. Вона не могла забути про ті моменти, коли його погляд наповнював її серце теплом. Вона не могла забути, як її руки тремтіли, коли він доторкався до неї. І зараз, коли він був так близько, але водночас так далеко, вона готова була віддати все, щоб рятувати його.

Андрій і Влад переглянулися між собою, але в їхніх поглядах не було сумніву. Вони знали, що Оксана не може зупинитися. Вони знали, що навіть якщо це буде найнебезпечніша справа її життя, вона все одно йтиме до кінця.

— Якщо ти вперта, — сказав Андрій, — ми будемо з тобою. Але будь готова, що для того, щоб дістатися до Соколова, тобі доведеться зіткнутися з найбільшими небезпеками. Не всі виходи будуть чистими. Якщо хочеш ризикувати, ми ризикуємо разом з тобою.

Оксана зібрала всі свої сили і кивнула. Вона відчула, як її серце переповнюється рішучістю, але одночасно з’явився холодний піт на лобі. Вона розуміла, що її шлях буде сповнений небезпек, і вона повинна була йти вперед, не маючи іншого вибору.

— Я готова, — сказала вона твердо. — Я не відступлю.

Влад, знову поглянувши на неї, додав:

— Тоді ми будемо діяти. Але пам'ятай, Оксано, це не просто план порятунку. Це війна з самим Соколовим. І він не відступить без бою.

Оксана відчула холодок, що пробіг по спині, але водночас відчувала, як серце її відроджує нову силу. Вона йшла до кінця, навіть якщо це означало найгірші випробування. Вона не могла дозволити собі відступити, адже за кожним її кроком стояли не тільки її почуття, але й її найглибші переконання.

Тепер Оксана розуміла, що її боротьба не лише за Мирослава. Вона бореться за своє майбутнє, за свою свободу, за те, щоб не втратити себе в лабіринті маніпуляцій і зрад. І хоч як би це не звучало, вона була готова зіткнутися з найгіршими небезпеками. Адже, якщо не зараз — коли?