Деріка Лонг - Тінь серед світла, Деріка Лонг

Оксана сиділа в своєму маленькому кабінеті, оточена картами, документами і списками, що містили кроки для порятунку Мирослава. Кожен її рух був спрямований на те, щоб звільнити його. Поки її думки все більше перепліталися з думками про те, як і коли здійснити перший крок, раптом на її телефон надійшло повідомлення. Вона не чекала нічого нового, адже всі їхні зусилля з Андрієм і Владом вже були направлені на підготовку плану, і лише чутки та малі шифровані натяки від Мирослава давали їй хоч якийсь сигнал надії.

Зайшовши в пошту, вона побачила короткий, але надзвичайно важливий текст, який її серце завмерло від хвилювання.

"Не все втрачено. У мене є план. Вчора вночі я дізнався, що він хоче зі мною укласти угоду. Це твій шанс. Ти можеш спробувати проникнути в будівлю Соколова через старий склад на південь від порту. Ти знаєш, що робити."

Ці кілька рядків мали в собі всю надію, яку Оксана шукала так довго. Це було не просто повідомлення, це була остання нитка зв'язку між ними, яка давала їй шанс на те, що Мирослав все ще сподівається на її порятунок. Він не здавався. І навіть в умовах найбільших труднощів, він знайшов спосіб передати їй сигнал. Оксана відчула, як у її серці знову спалахнула надія. Це означало, що він вірить у її силу, що він все ще чекає на її допомогу.

Проте, на її обличчі відобразилася і тривога. Вона знала, що кожен рух тепер буде критичним, що її шанси все ще були обмежені, і кожен крок мав бути чітким і вивіреним. Її план повинен був бути бездоганним.

Але перш ніж вона встигла зібратися і повідомити Андрія і Влада, до неї вже дійшли нові новини, що ставили під питання її плани.

Вранці, коли Оксана зайшла в кафе, де вони зустрічалися з Андрієм і Владом, вона побачила вираз тривоги на обличчях обох.

— Соколов знає, — повідомив Андрій, не чекаючи привітання. — Він підозрює, що ти щось готуєш. І тепер на нас чекають перешкоди, більші, ніж ми думали.

— Як це? — запитала Оксана, стискаючи долоні. — Як він дізнався?

— Він не тупий, — відповів Влад. — Його люди почали розпитувати в твоїх колег, стежити за тобою. Він розуміє, що ти щось затіваєш. Це лише питання часу, коли він почне діяти.

Оксана сіла за стіл і задумалася. Серце її билося швидше, але вона знала, що не може зупинитися. Вони не мали вибору. Соколов не міг дізнатися, що саме вони планують, але його маніпуляції вже почали діяти.

— Що він зробив? — запитала вона, намагаючись залишатися спокійною.

Андрій схилився до столу, розглядаючи мапу і додаючи до неї нові позначки.

— Він зупинив декілька поставок. Завдав удару по деяких партнерах, з якими ми планували працювати. Нам тепер потрібно буде обходити ці блокування, шукаючи нові шляхи, — він поглянув на неї серйозно. — Оксана, це стає надзвичайно небезпечно. Він розуміє, що ти намагаєшся діяти.

Оксана не могла дозволити собі панікувати. Вона згадала повідомлення від Мирослава і зрозуміла, що цей шанс не можна втратити. Вони мали все робити тихо, щоб не привертати зайвої уваги.

— Я не відступлю, — сказала вона рішуче, і її голос прозвучав твердим, незламним. — Соколов буде маніпулювати, скільки завгодно, але я знаю, що робити. Якщо він спробує перешкодити, ми будемо діяти швидше і точніше. Я не здамся.

Влад і Андрій дивилися на неї, і хоча тривога була у кожному з них, вони теж відчули, що під її впливом всі вони стали сильнішими. Оксана стала їхнім лідером, а її рішучість дарувала їм нову надію.

— Оксано, — сказав Влад, — ти маєш рацію. Нам треба буде діяти швидко, щоб не дати Соколову жодного шансу. Але це вже не просто операція. Тепер це боротьба.

Оксана кивнула і подивилася на картку з відомостями, яку вони підготували. Вона вклала туди всю свою увагу.

— Ми не можемо зупинятися. Потрібно діяти. Якщо він хоче грати в гру, ми будемо готові.

Вони почали перевіряти останні підготовки. Оксана знала, що це буде важка гра. І якщо Соколов почне діяти, це буде війна не тільки за Мирослава, а й за їхні життя.

Час був на межі. Соколов помічав кожен рух, і тепер вони повинні були бути ще обережнішими, ще винахідливішими. Але Оксана не дозволяла собі відступити. Вона відчувала в собі силу, яка раніше була прихована, і зараз це була її єдина надія.

Згадуючи його слова у повідомленні, Оксана відчула, як кожна клітинка її тіла реагує на це. Вона була готова до всього, щоб врятувати його.

— Ми зробимо це, — сказала вона, встаючи і дивлячись на своїх друзів. — Ми виграємо.