IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

Розділ 22. Битва за Київ

Розділ 22. Битва за Київ

Темна сутність розширила свої межі, її зловісна присутність наповнила кожну клітинку храму, де навіть повітря ставало густим і важким, ніби самому Києву було важко дихати. Тіні, що раніше просто сковували простір, тепер почали набирати форми — чорні, згортані лінії, що змінювались на очах. Вони рухались у напрямку Олени, Артема і Марини, як павутинки, готові захопити їх.

Артем відчув, як серце підстрибнуло, а магія, що була всередині нього, почала розгоратися, немов вогонь, що прагне прорватися назовні. Він стиснув руку Олени, і вони обидва відчули силу один одного, як мовчазну обіцянку не здатися.

— Ми разом, — сказав він тихо, але з рішучістю. Його голос був спокійним, навіть попри те, що на горизонті вже насувалася буря.

Олена кивнула. Її очі палають від відчуття сили, що накопичувалась у її тілі. Вона відчувала, як магія храму відповідає її власній силі, але вона була не одна. Всі її страхи і сумніви розсипались, як порох, коли вона зосередилась на моменті.

— Ти не зможеш зупинити нас! — вигукнула Олена, її голос лунав як грім, що розриває темряву. Вона зробила крок уперед, і магія, як потужний потік енергії, рвонула з її рук, намагаючись розігнати все, що стояло на шляху.

Але темна сутність сміялася, її сміх був хриплим, і він змусив усе навколо здригнутися. Вона підняла свої руки, і навколо них зібралась темна хмара, що поглинала усе світло.

— Справжня магія Києва не така, як ваша, — промовила вона, її голос зливався з магією, що вибухала у всьому храмі. — Ви ніколи не зрозумієте цього міста. Київ — це не просто каміння і бетон, це душа, яка належить тільки мені. І вам нікуди не сховатися від її тіней!

Марина, яка стояла поруч, не відводила погляду від темної сутності. Вона була зосереджена, і на її обличчі з’явився вираз, що говорив про біль і рішучість.

— Ми не будемо жертвами твоїх ілюзій, — мовила вона спокійно, хоча її серце билося у грудях так сильно, що здавалося, ось-ось розірветься. Вона вивела пальці у повітрі, і серія світлих, злитих потоків магії вибухнула, стикаючись з темною магією і створюючи на мить прорив у навколишньому хаосі.

Здавалося, храм почав здригатися під тиском, що створювали магічні хвилі. Каміння відривалося від стін, і у повітрі відчувався запах старовини, розбитої енергії. Тіні рухались, вони билися одна з одною, намагаючись повернути контроль, але Олена відчувала, як її сила виблискує. Вона звела погляд на Артема.

— Ти готовий? — запитала вона.

Артем кивнув, і на його обличчі з’явився вираз рішучості, якого вона не бачила ніколи раніше. Його руки наповнювались енергією, коли він сконцентрував усю свою магію на одному ударі. Від нього виходив потужний світловий потік, що розсіював темряву навколо них.

Тим часом темна сутність знову заговорила, але її слова стали більш загрозливими, наче вони проникали не тільки в їхні вуха, а й глибше — в саму душу.

— Ви думаєте, що можете перемогти мене? Ви і є частиною цього міста! Ви і є його страхами. Ви будете частиною мого володіння на віки.

Земля під ногами почала трястися, а тіні стали ще більш агресивними. Вони намагались поглинути усе, і навіть світло, що виходило з магії Олени і Артема, не могло їх зупинити. Це була гра сил, у якій не було правилам. Їхня єдина мета — знищити все живе, що стояло проти.

— Ми не частина твоїх страхів! — вигукнула Олена, її магія вибухнула в яскравому світлі. — Ми частина Києва, і ми захистимо його!

Артем виступив уперед і кинувся у бій. Його магія наповнилася світлом, зливаючись з Оленою і Мариною, утворюючи єдину, непереможну силу. Всі разом вони запустили один могутній удар в центр сутності. Мить, коли магія стикнулася з темрявою, стала кульмінацією їхньої боротьби.

Вибух магії вибухнув у серці храму, розривши тіні і руйнуючи їх зсередини. Тіло темної сутності, що було лише маніфестацією цієї темної магії, почало руйнуватись. Стіну магії, яка тримала її, зламала їхня спільна сила. І хоча темна сутність ще намагалася боротися, з кожним її рухом зникала її здатність утримувати себе, Київ і всіх, хто тут знаходився.

Тіні втрачали свою форму, і весь храм наповнився світлом. Здавалося, що Київ, як живе місто, відчуває цю перемогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍