IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

Розділ 21. Темна сутність Київських глибин

Розділ 21. Темна сутність Київських глибин

Київські ночі мали дивовижну здатність змінювати все навколо. Тут навіть каміння вулиць, здавалось, мало свою історію, і це місто могло перетворюватися на жахливу пастку, якщо знати, куди дивитись. Вони стояли перед старовинним храмом, де темна магія зберігала своє коріння в серці Києва, і те, що мало статися, все ще висіло над ними, як загроза.

Марина ступила на кам'яні сходи, що вели до дверей храму. Її рухи були спокійними, але всередині серце билося швидше. Вона знала, що тут кожен крок може стати фатальним. Храм був не просто стародавньою спорудою, він був порталом до того, що лежало під поверхнею Києва, до тіней, які намагалися виповзти на світло. Її погляд мимоволі зустрів Олену та Артема. Вони виглядали такими сильними разом, але й водночас невидимо втомленими. Всі вони знали, що вхід в храм — це вже не просто боротьба з магією чи тінями. Це було зіткнення з самим корінням цього міста.

— Не зупиняйтесь, — сказала Марина голосом, що був впевненим, але з нотками тривоги. — Цей храм поглинає все живе, якщо ми не будемо обережні.

Вони йшли по темних коридорах храму, кам'яні стіни відбивали їхні кроки, ніби тут ніколи не існувало часу. Пройшовши через кілька вузьких прохідних, вони опинилися в залі, де стояли древні колони, прикрашені рельєфами, що представляли давно забуті сцени з історії Києва. Все виглядало, наче заморожене у часі, хоча атмосферу наповнювало щось живе, що стояло за кожним кутом, і давнє знання, яке вони ще не могли осягнути.

— Що це? — Олена озирнулася, відчуваючи, як щось невидиме оточує їх. Кожен рух, кожен звук був як відлуння з минулого, ніби сам храм намагався вловити їх і утримати в своїй пастці.

— Це серце Києва, — відповіла Марина, її голос був глибоким і зловісним. — Магія тут така давня, що вона не відчуває часу. Вона існує поза ним. І кожен, хто перетинає поріг цього храму, стає частиною цієї темної сили.

Артем не зводив погляду з темних колонадів, його серце билося прискорено. Він відчував, що тут щось змінюється в самому повітрі, воно стало важким, холодним і повним магії, що тягне вниз.

— Ми йдемо в саме серце цієї сили, так? — запитав він, хоча й сам здогадувався, що це не буде просте випробування.

Марина кивнула.

— Так. І це буде наше найбільше випробування. Ця сила… вона була частиною Києва ще до того, як місто стало таким, яким ми його знаємо. Вона була створена і зберігалася магами, які володіли цією землею до того, як місто почало зростати і змінюватися. Вони залишили свою тінь тут. І зараз ця тінь починає прокидатися.

Олена відчула, як її власне серце починає битися все швидше. Це не була просто магія, це була магія, яка володіла цілим містом, її шкірою, її підземними тунелями, її будівлями. І зараз, вона, Артем і Марина стали частиною цього процесу, невід'ємними ланками, які могли або допомогти цьому місту зберегтися, або, навпаки, розірвати його.

Тіні почали збиратися в центрі зали, утворюючи фігуру, яку вони спочатку не могли розібрати. Це була постать, що здавалася одночасно людською і не людською, що пульсувала магією, але при цьому не мала вигляду конкретної істоти. Це була сутність, що була не просто втіленням темряви, а і сама темрява Києва.

Всі троє затримали подих. Темна фігура почала рухатися вперед.

— Я вас чекав, — промовила вона, її голос був зловісним і низьким, немов самі камені храму промовляли ці слова. — Ви прийшли знайти мене, але ви не зрозуміли, що я вже давно в Києві. Я завжди був тут. І ваші намагання розбудити це місто лише призведуть до того, що воно поглине вас.

Олена зробила крок вперед, її руки стиснулися в кулаки. Вона не мала наміру відступати.

— Ми не збираємося дозволяти тобі поглинути цей світ. Ми заберемо свою силу назад, і Київ буде вільний від тебе. — її голос лунав вперто, хоча всередині їй було складно навіть уявити, з чим вони насправді мають справу.

Темна постать підняла руки, і навколо них зазвучала магія, що розривала реальність. Храм здригнувся, камінь тріснув, і тіні, що досі сиділи на стінах, почали оживати, рухатися в сторону Олени, Артема і Марини.

— Ви не можете повернути те, що давно втрачено. Тепер це частина мене. І я буду володіти Києвом, навіть якщо це буде ціна ваших життів. — темна сутність сміялася, і звук її сміху розривав повітря, змушуючи стіни храму здригатися.

Але Олена відчула, як її серце б’ється ще сильніше, ніби це місто відгукується на її слова, відгукується на її прагнення зупинити цю темряву. Її магія наповнила простір. Вона була готова. Тепер не було часу для страху.

— Це не твоя сила. Це Київ, і ти не можеш забрати його. — вона крикнула, і її магія прорвала темряву.

І з цього моменту почалася боротьба, яка визначить долю не лише їхніх сердець, але й самої душі Києва.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍