Мері Роуч - Вояки

«викинуло просто в море». Як і гази черевної порожнини, повітря в черепній коробці зазнало вибухоподібного розширення. «Наявний був скальп з довгим білявим волоссям, але мозку та верхньої частини черепа не було».

Я дивлюся в ілюмінатор у нижній частині тренажера з евакуації. Споглядаючи рухи водолазів, схожі на рухи зроблених із ганчір’я ляльок, сріблясті бульбашки повітря, що, наче медузи, мляво спливають від люка, можна легко забути про смертоносність глибокої води. Підводники не можуть собі дозволити забувати про це. Помилки можуть надто швидко призвести до лиха, і що тоді буде? Глибина може виявитися завеликою, щоб дістати допомогу чи евакуюватись.

Якщо хтось із вашої команди не спав 60 годин, ризики помножуються. Це завжди було однією з найтриваліших і найбільших проблем військових — підводними човнами, реактивними літаками, автоматичною зброєю часто керують люди, які мали б робити це останньою чергою, люди, що хронічно і катастрофічно не висипляються.

13. Під водою на ногах

Субмарина намагається виспатись

Ліжка в ракетному відсіку — нещодавній доробок. Коли підводний човен «Теннессі», через кілька років після спуску на воду, технологічно оновили, виявилося, що обслуговування серверів потребує збільшення чисельності екіпажу. Це стало б проблемою, якби хтось не згадав, що між двома ядерними ракетами є місце для двоярусної койки. Пускові шахти ракет «Трайдент ІІ» — їх на борту 24 — заввишки 45 футів[189], вони проходять крізь усі чотири палуби човна. Багато по верховий ракетний відсік — чи не найтихіше місце. Скидається на бібліотечне приміщення в старому коледжі — тихо, можна прихилити голову і добрати трохи сну.

Проте не зараз. «Тривога!» — голос, що лунає з інтеркому (системи внутрішнього зв’язку) супроводжується звуками тривожної сигналізації. Бонг, бонг, бонг! Ніби докучлива дитина б’є паличкою по каструлі.

«Симуляція пуску всіх ракет». А ракет багато. Кожен «Трайдент» несе декілька боєголовок, кожна з них запрограмована на власну ціль, із достатньою точністю. Я двічі чула вислів «поцілити в пітчерський пагорб»[190]. Підводні човни США з балістичними ракетами на борту, всього їх 14, становлять рухливі підводні арсенали.

Разом із захованими в підземних пускових шахтах та тими, що базуються на літаках-бомбардувальниках, вони становлять «ядерну тріаду» стратегічної оборони США. Послання дуже просте: щоб погрожувати нам ядерним ударом, треба бути божевільним, у нас більше бомб, ви не зможете нейтралізувати всі наші, бо не знайдете тих, що базуються на підводних човнах. У субмарин-ракетоносців є цілий океан, у якому можна ховатись, а ще — ядерний реактор на борту, що виробляє енергію і воду, тож підніматися на поверхню для дозаправлення не потрібно. Вони можуть ховатись у глибинах стільки, на скільки вистачить їжі.

Старший помічник капітана «Теннессі», Нейтан Мюррей, запросив мене приєднатися до нього на час навчання. (Я вийшла в море на цьому човні разом з групою майбутніх командирів човнів, що проходять практику.) Ми йдемо повз ряд спальних місць уздовж стіни, деякі з них відділені завісами з чорного вінілу, вони ніби кабінки в туалетах деяких клубів для панків у 1980-х. Мюррей вказує на койку одного молодика, що ділить місце з пожежним краном. Минулої ночі його розбудили, бо проводили протипожежне навчання, а сьогодні — ось це.

У підводному флоті офіційно визнають, що проблема зі сном є. Ось цитата з «Інформаційного бюлетеня оперативних заміток» (спеціальне видання «Відпочинок екіпажу»): «Сон окремої людини під час походу не захищений, бо дозволено проведення адміністративних навчань, робіт з обслуговування, а також існують “нагальні" причини, з яких на регулярній основі час для сну зменшується або переривається.» Екіпажу «Теннессі» доводиться виконувати навчання з гасіння пожежі, навчання на випадок затоплення, навчання з ліквідації проривів гідравліки, навчання з ліквідації проривів системи постачання повітря, навчання з порятунку людини за бортом, навчання з ліквідації порушень правил безпеки, навчання з пусків торпед. Як пускати ракети, вони практикують частіше, ніж дехто чистить зуби. З одного боку, екіпаж повинен мати хороший вишкіл. Ніхто не хоче поцілити не того пітчера. З другого — ніхто не хоче, щоб люди, які наглядають за бомбами та реакторами, хронічно не висиплялися, бо навчання відбуваються надто часто.

У 1949 році денний розклад підводного човна давав можливість спати 10 годин на добу. На додачу до «тривалого сну» половина членів екіпажу мали змогу подрімати щонайменше раз на день. З 1954 року підводні човни почали переходити з дизельних двигунів на ядерні реактори. Як наслідок, на човнах значно збільшилася кількість речей, за якими треба постійно наглядати, якщо порівняти з покажчиком температури та рівнем оливи. На «Теннессі» середній час сну становить чотири години.

До того як зійти на борт, я говорила телефоном з полковником у відставці Грегом Беленкі, засновником Центру досліджень сну та активності при Університеті штату Вашингтон в Спокені. Беленкі знає, що трапляється, коли люди переходять від восьмигодинного сну вночі до чотири- чи п’ятигодинного. Їхня здатність до когнітивної активності знижується через кілька днів, потім стабілізується на новому, зниженому рівні. Що менше люди сплять, то сильніше погіршуються їхні розумові здібності, доки не настане стабілізація. Які саме розумові здібності? Більшість із них. Беленкі каже, що нестача сну погіршує пам’ять, роботу мережі, яка підтримує мислення, ухвалення рішень, інтеграцію здорового глузду та емоцій.

— Наприклад, ви намагаєтеся розв’язати якусь проблему, у вас не виходить і ви лягаєте спати. Коли вранці ви просинаєтеся, добре відпочивши, розв’язок знаходиться. Ось що робить сон. Він відновлює роботу мозку до нормального рівня.

На підводних човнах найгірше доводиться новачкам. На додачу до вахт і звичайної роботи вони ще повинні готуватися до «кваліфікації», підводного варіанта ліцензійного іспиту в юристів: треба дати правильні відповіді на понад 60 усних запитань щодо компонентів підводного човна, а також продемонструвати практичні навички щодо конкретного човна — від уміння стояти за штурвалом до користування ехолотом та продування санітарного баку.

— Однієї ночі я сплю три години, наступної ночі взагалі не лягаю, — каже довговидий моряк, що вивчає гідравліку занурення в димчастому світлі кают-компанії неофіцерського особового складу «Теннессі». (Тут хтось палить електронну сигарету, хтось грає у відеогру про зомбі-апокаліпсис, хтось у настільний футбол. Дуже невдале місце для навчання. Чи річ у віці?)

Матрос запевнятиме, що з ним усе добре, але Беленкі знає, що це не так. Якщо людина спить менше ніж чотири години на добу, стабілізація розумових здібностей не настає. Вони знижуються до рівня, для якого дослідникам сну довелося вигадувати спеціальний термін «катастрофічна декомпенсація». «Простими словами, — і тут “Бюлетень" вдався до друкарського наднавантаження: одночасного використання грубого шрифту, підкреслювання