Артеліна Грудень - Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень

Так, де в неї тут кава і турка?

- У верхній правій шухляді, ліворуч.

Голос Елі пролунав несподівано, але я, не обертаючись, заглянув саме туди, куди сказали. Непогана, хоч і не в зернах кава грубого помелу - зараз спробуємо.

- Тобі з молоком?

Поцікавився, запалюючи конфорку плити.

- Ні, я буду зі збитими вершками та кокосовою стружкою.

Відповідь дівчини змусила обернутися ... ох, яка підступність! Еля відкрила холодильник і нагнулася за збитими вершками, поділ халата піднявся, на жаль, оголюючи не так вже й багато. Мені хотілося більшого, і збиті вершки - це чудово! Я навіть готовий скористатися і ними...

- А ти хочеш?

Вид на чарівні щиколотки зник, натомість я встиг побачити, як збільшуються очі Елі, коли вона побачила малюнок на футболці та зрозуміла звідки вона:

- Де ти її взяв?

- У шафі. Приємна несподіванка. Дякую!

І поки таргани дівчини не прокинулися, я притягнув її до себе і пристрасно поцілував.

Кава майже втекла, але перший крок до приручення Дикого Кактуса зроблено. Залишилося кілька десятків кілометрів...