Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

менше з піщаним гіпсом!.. кінець ваш буде із відварами, сарсапереллю і чотириквітником!.. і з дигіталісом, однопроцентним розчином… традиційне пійло… для впорядкованої смерті!

А от я знаю, де Жюлева жила! Я бачив там тітку Естрему, Дароносця і малого Лео!.. Бачив там Клеманс!.. Утім із нотами.

Вам теж пора швиденько накивати!..

Я вам дам усі ноти, куплети й рефрени.

Ти побачиш, яке товариство! Ти побачиш, яке танцюриство! На кладовищі чемних хлоп'ят!

Вам буде трохи бентежно спочатку… Праву ногу догори!.. потім один день!.. такий собі «вальс-лансьє»… Не даю вам відразу ноти! подумаєте, що вам усе можна! Знов мене пошлете на танці, на вила. Знов випхаєте мене на променад! «Дароносець, Ларанґон! Уперед!» скажете ви! Променад! Аршер! У цибулю! Ні! і знову ліпитимете Арлетту! досить! годі! Погляньте на себе в люстерко! таке, як у Жюля! Оцініть сліди часу! не дайтесь ампутації, герої! хоча які з вас герої! де там! ніякої «війни чотирнадцятого», більш ні слова! Я вже дав тональність? Соль мажор! І що? Я вам догоджаю, а ви мене оббрешете! Гірше, як Жюляка! повстромляєте в мене довгі голки! підкупите мого Бебера й накупите біфштексів! Він мені видряпає очі!.. і синиця теж! вона кмітливіша, ніж може здатися, і вільшанка Лілі, що прилітає нас провідати щоранку… Ет, вагаюся чи соль! мі!.. соль!.. соль!.. ви ні в чому не сумніваєтеся! звісно! пестунчик долі! героїв обмовляєте! ув'язнених! умираючих! ні, не дам вам своїх приказок! усіх своїх приказок! ви тоді станете нестерпними!.. Я акомпанував Жюлеві лівою рукою… я розповідав… особливо лівою!.. він грав на флюгельгорні бездоганно!.. я розповідав… аби двома руками, він мене б ще гірше ненавидів!.. він же обома руками лапав! Так розминав усіх дам, що будь здоров!..

— Іди вже, каже мені! Іди геть! Ти тут зайвий!

Повторюю… Стисло… це стиль Дайджеста… для тих, хто має час тільки на тридцять сторінок… здається… не більше!.. у них такий стандарт!.. якщо дебілити шістнадцять годин на добу, спати, трахатися решту часу, то звідки його стане, щоб прочитати сто сторінок? а ще й посрати, мало не забув! до того ж! а рак, який вони шукають у себе в сраці, скрутившись в три погибелі, мов акробати? «Люба дупо! Люба дупо!» а хто ще й солодить на додачу! хто марить, як хтиво цілує й страждає до крові! годинами! у мороку кіно! а потім купу грошей на чищення штанів! привидів вампірів, які померли двадцять років тому! виходять з темряви розквашені і збиті з пантелику! автобус в них сідає чи навпаки, уже не знають!

Я поверну Мистецтву його справжню цінність! Я вже попереджав! не все для Жюля! і його замовників! Його натурниці у мене будуть всі рожеві! моделі! жовтіші! зеленіші! Жюль з натурницями! і з засцяним своїм візком-гондолою!

— Щось у мене кукси сьогодні болять! Ги-ги! навмисно їх щипав! щоб дівчата потім помацали…

Його віконниці завжди погано зачинялися… тобто геть не повністю… якраз щоб підглядальники могли позиркати… дівчата гарні, аж дрож бере… й навіщо знов приходять?.. лише причинені віконниці, це не дрібниця!.. треба було… а ще й трохи зухвальства!

— Не ходіть до Фердінана, люба Фердіно, бо високо по сходах! Не ходіть до нього, янголята! Він вас шмагатиме! Він вас з'їсть! Він людоїд!..

Я нікого не шмагав! Це він їх ляскав безперестану!

Я підсумовую всі моральні збитки, всі кривди, що я від нього мав… Даю вам резюме першого тому, трохи слів, трохи музики… Якщо моя надбита макітра тремтить, якщо мене хитає й нудить, то це не жанрова ознака, повірте! це від матеріальної втоми, від безнастанного нагадування, що було, про вас і не про вас… Феєрія красива назва, але ж про вас і не про вас! рахунок за газ! за телефон! Мав би статки, більш нічого не писав би!.. І не заощаджував!.. навіть без вілли в Сен-Мало! щойно б приїхав, дві служниці, щойно б купив два велосипеди, і уявіть собі весь поголос! Видавництво напосідає, вимагає три… чотири томи! і музику! з моєю надбитою макітрою! а ще хочуть Дайджест!.. Хрумкий Констеласьйон[151]!.. сто п'ятдесят сторінок у тридцяти рядках.

— Викладіть мені Подорож двадцятьма словами!.. і з фотографіями!

Усе скорочую! Стискую! Оцініть злочин! Був би Вовенаргом, Лабрюєром, шанувальники воліють двадцять п'ять рядків, дівчину-пінап і нейлонове трико! тілесного кольору! От вам смаки!

Арлетта могла б мені допомогти! я нещасний лірик, комічна флейта! Як це століття мене потрактувало! Маю час на спогади про Жюля, але сказав би вам усе про нього, то Палата інвектив тим скористалася б, щоб перекинути мого пісочного годинника.

— Ми всі вже на небі! Гірку висадять у повітря! усе заміновано!.. Від Батіньоля до «Дюфаєля»!

Переказую вам Жюлеві слова…

Усе знав… усе передбачав… мав страшенно міцні зв'язки… Палата інвектив біля ноги! Одне Жюлеве слово — і мене відпустять… навіть отут і тепер, де я!.. відправлять тачку назад!.. удесятьох, уп'ятнадцятьох попхають мене назад!.. подалі від Ашер! або ж розтрощать голову! Отут, у казематі! Між другою і третьою ночі! Під виглядом провідування! вони таке зробили «божевільному» зі сто шістнадцятої… на ранок його бачив на ношах… ношах, укритих гребінним полотном… його несли до моргу… містика зі сто шістнадцятої… дарував свої муки небу… що більш страждав, то більш втішався! Отримав по повній!.. Та для мене будуть інші муки. Я набагато відоміший, ніж той містик!.. Я більше не побачу тітоньку Естрему, ні Клеманс, ні славного Тото!.. Тхір не руйнуватиме мені стіну! Якби він її таки проломив, я міг би звершити свій твір!.. Але він нічого ніколи не проломить.

Я його викрив у лазареті.

— Ти ледь подряпався, брехун!

Оглядаю його рану…

Сім поем утрачено! сім! там, нагорі, у смітті, на Ґавено!.. сім епохальних поем натхненної душі, що піднесли б людину до небес, століття! і маєш! іконоборська лють! Верховна палата з пісочним годинником! Сім безцінних поем! Я недаремно нарікаю! Я б не наважився!