Лія Тан - Подвійні паралелі , Лія Тан

Глава 37

Цвітана.

На дворі глуха ніч. Кругом тиша. Лише у небі мерехтять зорі, та зійшов повний блідий місяць. Скоро північ, і ми у чотирьох пішки йдемо до скелі, до тієї у якій є портал.

Я йду за чоловіками повільніше. Солідно відстаю, і час від часу спотикаюся, об дрібні камінці.

Раптом поруч опиняється Оксен, і взявши мене під руку, йде на рівні зі мною. З його допомогою йти легше. Але я почуваюся соромно через свою неміч. Мені здається, що всі сили залишили моє тіло, і я вже не виберуся з того кволого стану ніколи.

Дорога здається нескінченою. Сафін вже тричі питав, як я почуваюся. Я ж кажу, що добре, та насправді, мені дуже кепсько.

Нарешті ми всі зупиняємося біля скелі, і я одразу спираюся об холодний камінь, бо стояти важко.

Біля мене зупиняється маг, і простягає мені флягу з чимось.

— Випий до дна. А коли повернешся у свій час, і не згадаєш про своє безсилля.

Беру від чоловіка флягу, і залпом випиваю все, що він мені дав. Кривлюся, бо в роті неприємний присмак, якоїсь незрозумілої гидоти. Але вже через кілька хвилин відчуваю, як по венах ходить холод.

Поруч знову опиняється Оксен.

— Чому вона така знесилена? — цікавиться у мага.

— Скоро все мине.

Відмахується той і відходить вбік, а його місце займає султан.

— Оксене, залиш нас з Цвітаною на одинці. — сухо наказує він.

Я ж налякано ловлю Сафіна за руку, не хочу аби він ішов. Мені страшно залишатися зі султаном на одинці. Хоча я останні два дні, практично спала. Але навіть крізь сон, різко відчувала присутність Махмеда.

— Хай Оксен залишиться, — зірваним тоном прошу я.

— Цвітано, це особиста розмова, — гаркає султан, та наказує своєму нащадку. — Оксене, залиш нас на кілька хвилин.

Ми таки залишаємося у двох, і султан не гаючи часу, просить.

— Квітко, не вередуй! Залишайся у моєму часі. Будеш мені дружиною. Житимеш як королева. Ні в чому відказу не знатимеш... — Чоловік на мить замовкає, а по паузі додає. — Не спіши у свій світ, бо чоловіки вашого часу, не вміють кохати по-справжньому. Не вміють цінувати та берегти, вас жінок.

— Султане, прошу не тисни на мене. — зірвано шепочу. — Я для тебе лише красива цяцька, — восьма дружина, якщо раптом, що. А я хочу бути однією, єдиною. — нервово ковтаю ком, що застряг у горлі. На розуміння чоловіка не розраховую, але все ж продовжую. — Я не хочу, аби мого чоловіка торкалися інші жінки. Не хочу аби він спав з іншими, а тоді приходив до мене. Для мене це не припустимо. Це зрада, і я не погоджуся на це ніколи. — я нервово ковтаю та прошу. — Тож молю, не потрібно мене переконувати ні у чому.

— Тобто, ні? — напружено уточнює султан.

— Ні, мій повелителю! Вибач за все, але краще одній, як у гаремі. Для мене власна свобода, важливіша за всі скарби світу. — випалюю правду, не жаліючи Махмеда.

— Ох, вже те ваше XXI століття! — зітхає султан, а за мить з надією додає. — Але, Квітко, ти ще можеш подумати. Доки зі Смотрича не дістануть останній грам золота, у тебе є ще час. Тож я чекатиму.

Я важко зітхаю, і просто мовчу декілька хвилин, а тоді у місячному світлі зиркаю на великого султана.

— Махмеде, я послухала тебе. Виконала твоє прохання, а тепер я хочу аби ти послухав мене.

— Кажи, що треба! — з готовністю погоджується чоловік.

— Я піду у свій час, але хочу аби ти взяв під опіку справжню Квітку та сиріт, які їй допомагають. Гриня та Мелашку. Ти ж можеш їм допомогти?!!

— Можу, Цвітано, і якщо вже ти за них просиш, в біді не залишу. — запевняє султан та питає. — А для себе, чого ти хочеш? Я виконаю будь-яке твоє прохання.

— Мені нічого не треба, мій повелителю. Я хочу лиш одного, повернутися додому у свій час...

— Поговорили?!!

Здригаюся від цього надто голосного запитання посеред ночі. Яке різко та несподівано ставить Оксен.

— Поговорили! — фиркає султан і кличе мага. — Халіфе, іди до нас. Доки чекаємо старця, Махмед наказує нам. — Як повернетеся у свій час, матимете два дні для відпочинку. А далі беріться до роботи, бо я вже нарешті хочу повернутися у свій час, і доживати спокійно віку. — чоловік переводить подих та додає. — Як тільки все владнаєте з документами, і дістанетесь місця сховку, я прийду до вас. Мене бачитимуть всі. Але прийматимуть, як актора. — султан знову замовкає. Я ж відчуваю його пильний проникливий погляд на собі. Але опустивши очі вся напружуюся, адже страшенно хочу повернутися у свій час.

— Ми все зрозуміли, султане, і почули тебе. Тож давай не затримуй нас. — порушує тишу Оксен.

Султан шумно видихає, і невдоволено погоджується.

— Добре! Халіфе, проводь ще один обряд і читай заклинання, аби ці двоє, були благословенні на пошуки моїх скарбів.

Маг наказує Оксену обійняти мене надто міцно, аби ми нагадували одне ціле. Коли я опиняюся у міцних обіймах султанового нащадка, вся напружуюся. Відчуваю як мені стає тепліше, і стояти на ногах уже значно легше. Окрім цього відчуваю, як шалено колотиться моє серце, а тілом снує приємне тепло.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍