Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Розділ 6. Зупинись

На вихідні я наважилась злітати до Вільнюса, бо страшенно скучила за синочком. І вперше, з батьками Кирила, поїхали на кладовище. Від цього місця, в упорядкованій європейській країні, віяло тихим сумом і величчю. Тут не було наших традиційних бур’янів, з якими періодично приїздять боротися родичі померлих. З першого погляду ясно, що за просторами спочинку містян регулярно слідкують працьовиті робітники.

Та я не здивована, бо з першої зустрічі колись відчула благородство душі й порядок розуму Кирила. Власне такими ці люди були ще з часів, коли невтомно боролися за свободу від тиранії й хаосу, котрими оповила нас брудна й затуркана радянщина.

Пані Хельга попестила скромний мармуровий пам’ятник сина, поклала квіти й Латуші залишили мене наодинці з Кирилом...

– Ну здрастуй, Коханий мій! Я скучила за твоїм добрим поглядом... А твоє серце завжди в мені, там де залишив. Прости, що не поїхала з вами на щеплення. Тоді б ми зараз були разом, – вмостилася я на пишній шовковій траві, а Кирило дивився на мене з мармуру й нічого не говорив.

Та вночі він прийшов до мене, ясно й свідомо, вперше після автотрощі. Я не зовсім розуміла: де саме Він знаходиться й здавалося, що скрізь. Я чітко чула його рідний голос: «Маленька моя кохана! Ніколи так не думай і не говори. Я дуже сумую за тобою, але там зробив все, що міг. А ти повинна жити й виростити нашого Івчика сильним та розумним. У тебе точно вийде. Йди вперед і ніколи не спиняйся. Я, так само як Магда, завжди буду поруч з тобою... » І зник.

Зі спокійним серцем я залишила наше Латушатко на дідуся й бабусю. З кожним місяцем свого дитячого життя Івчик все більше нагадував тата й виглядав просто чарівним. Тепер, коли на власні очі побачила все як воно є, мені вже не було так лячно. Я пообіцяла бувати частіше й полетіла додому.

А далі пішли звичайні рієлторські турботи. Я загубилася серед замовлень, забувши про втому та біль самотності.

Одного разу виходила з під’їзду від клієнтки та стала свідком сцени, як молода пара з’ясовувала стосунки посеред двору. Хлопець був явно на підпитку, а дівчина хапалася за округлий живіт й прохала не кривди їх дитинку.

На шляху до авто я намагалася втрутитись, але молодий чоловік глянув у мій бік й смачно та безсоромно обматюкав незнайомку. Дівчина перелякано хитала головою й сором’язливо шепотіла:

– Перепрошую... Він трохи перебрав. Нічого, все буде добре. Будь ласка, йдіть собі.

– Ну, якщо Ви наполягаєте, піду! Але ж він дійсно може покалічити дитинку. Може все-таки викликати наряд? – вимовила я й знову відчула в собі нестримну злість та дівчина буквально молила мене поглядом. Я сіла в орендований Фольксваген і помчала до іншого клієнта. А збурені думки просто клекотіли в моїй голові!

Через кілька днів я прийшла до тієї замовниці вже з покупцями. А коли піднялися в квартиру, почули під вікнами звуки траурної процесії.

– Вибачте, не звертайте уваги! – вимовила бабця-продавець. – Це той молодик, що минулого разу створював гамір у дворі, пам’ятаєте Діано? Ввечері він спускався за пивом та мабуть, не розрахував сил. Навернувся зі східців так, що зламав собі шию. Бідолашна Галя ще не встигла з ним навіть одружитися. Тепер он як пронизливо голосить...

Сьогоднішній перегляд (щодо продажу) виявився безрезультатним. Але повертаючись до офісу, я весь час чула сумні звуки музики та стинання вагітної дівчини й не могла зрозуміти: що коїться? Ясно, що ці випадкові смерті негідників ніяким чином не стосуються мене особисто та є повним збігом. І все одно в моїй голові крутилися дивні різнобарвні припущення.

А вночі до моєї голови завітала Магда. Віщунка незадоволено кивала й з осудом дивилась мені прямо в очі:

– Доню, зупинись! Що ти виробляєш? Не можна так безвідповідально... Якщо будеш продовжувати в тому ж дусі, тебе не приймуть колись на світлій стороні. А як же Кирило? Він сподівається дочекатися вашої зустрічі.

– Матінко Магдо! Як Він там без мене, розкажи? Я змогла побувати у Вільнюсі на могилці, а потім вночі Він приходив та говорив зі мною. Я страшенно зраділа, думала будемо бачитись кожної ночі. Але він більше не хоче. Я за Ним страшенно сумую! Тільки про що ти мені говориш взагалі? – сьогодні я розмовляла з сивілою так, як колись за життя на землі, легко й відверто.

– Діно, з ним тут усе добре. За такими, як Кирило, сяйво завжди ходить. А до тебе не з’являється, бо не хоче тривожити душевний біль. Про що я кажу? Та про твої вибрики, відносно покарання ницих чоловіків. Навіщо воно тобі? Хіба Господь для того тебе від аварії відвів? У тебе дитинка росте. Та й Кирила пожалій. Ще кілька таких випадків і ти ніколи не зможеш бути з ним на небі. Губити душі навіть негідних людей - то великий гріх. Христом Богом прошу: зупинись!

– Ба, зрозумій, я нікого не чіпала. Працюю собі, допомагаю людям у їх біді. Ходжу до церкви та прошу у Бога, щоб синочка тут, а Вас з Кірюшею на небі беріг. Більше я нічого не робила, – торочила я їй.

– Та невже? А як же той недолугий, що над дружиною й дітьми знущався чи молодий п’яниця? Я вже не говорю про Софію. Навіщо ти їх особисто караєш? Для цього є вищі сили, Діано.

– Отакої! А з тією що не так? Я її сто років вже не чула, – геть не розуміла я дорогу віщунку.

– Помирає вона. Мучиться дуже. З тобою скоро зв’яжеться. Мені пора наразі. А ти почуй мене, Діано, й зупинись. Бог з тобою! – перехрестила мене Магда й зникла.

Я схопилася на ліжку, вся мокра, та впала на зручні подушки спа-центру в повній безпорадності. Серце просто вискакувало з грудей та я поняття не мала, про що товкла мені дорога віщунка? Встала, прийняла контрастний душ, а потім легке снодійне, бо після подібних міжпросторових суперечок самостійно вже не заснути.