Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Та коли наступного дня почула Софію, мені стало страшно. Тобто все, про що Магда говорила зі мною вночі не марення знедоленої самотньої жінки, а чистісінька правда? Як таке може бути та в кого це я перетворююся?

– Привіт тобі, маленька німфо! – якось дуже сумно вимовила Софія, а мене наче електричним струмом вдарило.

– Еміграції мої вітання! Як життя, Софіє? – ще сподівалася почути якийсь дурний лесбійський жарт я, але на жаль почула наступне:

– Канада стоїть і стояти буде, а ось я помираю, красуне! Чула, що й твоє щасливе життя дало страшну тріщину. Співчуваю та це не я, повір! А телефоную, щоб попрощатися й перепросити. Я намагалася боротись та навіть тут не змогли подолати мою онкологію. Скоро буду літати на мітлі, десь поруч з твоєю сивілою...

Ось тепер я чула ту Навроцьку, яку знала. Але невтішні новини були саме такі, про які повідомила вночі Магда. Якщо це були тільки мої думки: як я могла знати наперед діагноз Софії? На світі тисячі болячок, але ж ні. Магда вночі сказала все вірно і це не моя параноя, а справжня містика. Переплетіння інформації серед світів...

Припустимо ненормальне інтимне життя Софії цілком виправдовувало її хворобу, але до чого тут мій розум? І що це робиться зі мною? Може поїхати на консультацію до професора Знам’янського? Але якщо я розповім йому, що ночами веду діалоги з мертвими – він миттю запросить мене до себе та прикує до ліжка тими м’якими кайданками. А я не хочу!

Розділ 7. Нестримний вогонь

Вранці, за сніданком в ресторані, я побачила Микиту. Спочатку він жваво вичитував Хосе, але як тільки побачив мене, розквітнув та забув про роботу. Щедрик підійшов ближче і його карі очі розсипали по мені яскраві блискавки. Прекрасний дід не носив головного убору та був у розстібнутій навстіж модній дублянці.

– Доброго ранку, ясноока пані! Давно не бачились. Смачного! – весело проспівав він.

– Дякую, Микито! Дійсно давно, від учора, – привітно посміхнулась я йому та починала звикати до тісного спілкування, наче ми родичі й живемо в одному дворі.

– Звісно старий тобі страшенно набрид! Але я тільки хотів зробити комплімент новій зачісці. Дуже гарно виглядаєш сьогодні, Діно! – підморгнув мені звабник.

– Не ображайтеся, пане Щедрик. Ви ж знаєте, що зранку я завжди злюка. І не сваріть, будь ласка, Хосе. Адже в нього руки просто золоті.

– Та руки може й золоті, але ж мізків зовсім немає. Навіщось вдруге замовив електропічку. Наче то його справа. Ой, Діно, краще я піду, щоб не наговорити дурниць. Радий був глянути в ці чарівні очі! – граційно кивнув своєю пишною шевелюрою Микита й танцюючою ходою попрямував до кухні. А я пішла на стоянку за автомобілем.

Ох і набридло ж мені сплачувати за його оренду! Треба вже продати щось путнє та швиденько купити надійне авто. Тільки Ніссан я більше не візьму, хоч то був гарний автомобіль. Тепер я більше схильна до Тойоти. Люблю япошок за справжній хист у виробництві машин. Та власне як і в усьому іншому, до речі.

В офісі перебрала замовлення й вирішила продати один продуктовий магазин. Комісія обіцяла бути зовсім непоганою. Правда, згідно з дозволами трудової діяльності я не можу продавати нежитлові споруди. Але ж є давній добрий «Новосел» і пані Хрульова казала, що мріє попрацювати зі мною. То чом би й ні? Запропоную посередництво та й поділимо з нею комісію, як колись.

Я приїхала оглянути об'єкт та познайомитися з продавцем. Директорка була в ненайкращому гуморі й від неї віяло негативом. Ну, звісно продавати власну справу неприємно, але до чого тут я? Можливо даму не влаштовував мій вік (вона була вже поважних років). Чи були якісь особисті негаразди та безпідставне незадоволення я відчуваю хребтом. Вона посміхалася наклеєною посмішкою й щось розповідала про нікчемний колектив, що втратила. Але я прискіпливо роздивлялася предмет продажу, а її скарги на життя мені були нецікаві.

Я бачила, що тема сира й недосконала. З самого початку роботи рієлтором в мені поселився якийсь привид-суфлер, що завжди підказував: братися за угоду чи ні? Так от сьогодні мій «чортик» просто верещав: не братися! А я взялась...

З’їздила з матеріалами до «Новосела», побачилася з дівчатами та старенькою Хрульовою й підписала з нею угоду про співпрацю, після чого разом ми почали шукати покупців. Не знаю, чи хтось з «новосельців» уже водив на об’єкт щасливих претендентів, але я не вмію сидіти без діла. Тим більше коли поставила за мету: додати з цієї комісії грошенят на покупку власного авто. Після подібних думок – спинити мене буває просто неможливо.

Сьогодні я привезла до директорки продмагу одного «крутелика». Я й сама не дуже люблю цих задерикуватих павичів, що думають, наче вони неперевершені. Такі зарозумілі диваки навіть не підозрюють, як смішно й сумно виглядають збоку. Але ж він, всього-на-всього, майбутні гроші. І як вони виглядають я забуваю відразу, коли бачу поповнення рахунку на картці.

Та клієнт виявився не таким уже й дурним. Роздивився й знайшов прогалини в безпеці з електропроводкою й щось у розміщенні витяжок. Словом, вони з продавчинею миттю зчепилися лаятися, наче дві бабці на базарі. Власне, вони ними й були, тільки обвішалися золотими прикрасами та хутрами.

Господи! Як добре, що ця різноколірна публіка лише матеріал для моїх заробітків. І хоч життя підкидає мені багато горя, та все ж інколи дарує істинні скарби, вишукані й неоціненні. Звісно я маю на увазі: Магду, мого Кирила чи навіть Микиту Щедрика. Так, треба припиняти їх жахливу суперечку, бо ще поб’ються.

– Панове, я перепрошую! Якщо ви не знайшли спільних інтересів, щодо купівлі-продажу, на цьому й завершимо зустріч. Будуть інші варіанти, я вам обіцяю, – стандартно вимовила я й почула від торгашки таке, що мене просто полум’я охопило.

– Та зажди ти, недовчена! Не лізь, коли дорослі люди розмовляють. А ти, козел, чого на мене свій хавальник відкрив? На тобі самому ніде пробу ставити...

– Закрийся, хабалка смердюча! Зуби піди встав, хоч я тобі на це грошей точно не дам...

Розлючений клієнт, з надутим червоним обличчям кинувся на вихід, а я замість вибачень, почула наступне: