Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

        З    розмови   з    ним   я    зрозумів ,   що    нам    все-таки    потрібен    спец    по   взламу    сейфа.   Там    якийсь    хитромудрий    код ,   чи   щось    типу    того ,    який    звичайному    домушнику    не    відчинити.   Ну    що    ж ,   це    мене    не    здивувало.    Значить    будемо    шукати.    

      Щойно    Кір   на    прізвисько   Кріт   пішов ,   я все    ж    вирішую    зателефонувати   Руслану.   Мене    не    залишає    тривога    і   відчуття ,   наче    щось    має    статись.   Можливо    це    через    мій    сон ,   але    здається    що    коли    почую    її  голос ,   мене    відпустить.   

       Мій    піджак    знайшовся    в    кабінеті .    Дістаю    з    кишені    телефон    і   набираю    потрібний    номер. 

     - Так    Еміре .  -  майже    відразу    відповідає    Рус. 

      - Що    там    в    вас?   Все    спокійно?   

      - Так .   Тиша. 

      - Як    Лія? 

      - Нормально. - видихає.   -  Почала    буянити ,   хотіла    поїхати    до    вас.   Я    замкнув    її    в    кімнаті .   То    вона    через    кілька    хвилин    відчинила    двері ,   послала    мене    нахер   і    вийшла    на    вулицю.  - я   гмикнув   і   розсміявся.  Моя    дівчинка .  -  Зараз    сидить    в    альтанці.    Вона    дуже    за    вас   хвилюється .  

      - Передай    їй    телефон.  -  прошу    і    за    мить    чую    свою    крихітку.

       - Еміре!    Це   справді   ти ?   Як   ти?   Я    тут    божеволію    від    хвилювання.   Що   там    сталось?   Серйозне   поранення? 

      - Чшшш!  - зупиняю   цей   потік . - На    яке    запитання    відповідати   в   першу    чергу?  - посміхаюсь  .   Чую    що    вона    схлипує    і    так    нестерпно   хочеться   бути    поруч,   обійняти    і    заспокоїти. - Все    добре   маленька .   Не    плач.   Я    скучив   за    тобою . 

     - Я    теж   Еміре.   Я    хочу    до    тебе.  

     - Поки   що    не   можна.   Я    впевнений    що    зараз    люди    Віта    будуть    слідкувати    за    кожним    моїм    кроком .   Сподіватимуться    що    я    приведу    їх    до    тебе.   Вони    знов    відкрили    полювання  .    А    там    ти    в    безпеці.   У    всякому    разі    поки    що.     Як   ти    взагалі?   Рус   тебе    не    ображає?  

      - Нехай    тільки    спробує.    Він   замкнув    мене ,   але   ж    я    вже    не     полонянка.   Чи    як ? -   я  почав    сміятись. 

     - Не   полонянка.   -  відповідаю .   І  тут    я    згадую    як    вона    розповідала   про    свого     типу    брата.  -  Слухай    Ліє,   ти    казала    що    твій ...  Як    його?   Міша    здається...  вчив    тебе    відчиняти    двері    і   сейфи ,   так? 

       - Так ,   але    з    другими    в    мене    не    склалось.    А    от    Мішка    профі .    Не    даремно    йому    дали    прізвисько  Дублікат .   Він    зайде     всюди    куди    потрібно ,  наче   має   ключі    від    будь-яких   дверей    і    візьме    все    що  йому   потрібно.  - в    мене    зник    дар    мови.   Я    багато    чув    про    цього    невловимого   чувака ,   якого   чи   не    всі    мої    знайомі   хотіли  б   бачити    в    числі    своїх   друзів ,   та    він   завжди   зберігає    нейтралітет   і    займається     лише   тими    справами ,   які   його   зацікавлять.   Але  я  й    гадки    не    мав    що   він   може    бути     так    близько.  

      - Дублікат?  Охриніти!  Чому   ти    відразу    не   сказала?   

      - Нуууу ,   ти    не    запитував. 

      -  Ашким ,   я   дуже   хочу   з    ним    познайомитись.    Ти    можеш    це    влаштувати?

       - Можу    звісно ,   але   з    умовою   що     ти    будеш    тримати    мене    в    курсі    всього.   Я    хочу    хоча   б    так    приймати    участь    в    знищенні  того    виродка. 

      - Добре.   Обіцяю.   Зателефонуєш    йому    з    телефону   Руслана    а    потім    дай    мені    знати    його    відповідь. - сподіваюсь   позитивну.   Кращого    за   нього    мабуть   не   знайти.

      -  Мішка    погодиться    тобі    допомогти    щойно    почує    що    це    заради    помсти    Охотському.    Можеш    мені    повірити.   - відповідає  наче    прочитала    мої   думки.   Потім     на    мить    замовкла. - Еміре ,   скажи  що    кохаєш   мене. - посміхаюсь   і    до   сказу    хочеться    зараз    бачити    її    очі ,   цілувати   губи  і    вдихнути    запах    її    волосся.

     - Кохаю   крихітко.   Шалено    кохаю.  І    страшенно   сумую. 

     - І   я    тебе    кохаю . Будь    ласка     будь    обережний.   Бережи   себе.   Для    мене.  - і    відключилась.   Хвилюється    маленька.   Це    до    біса    приємно.   Сподіваюсь    все    це    скоро    закінчиться    і    я    нарешті    зможу    її    обійняти ,   притиснути    до    себе    і     більше    ніколи     не     відпускати.