Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

        Як   я    й    передбачав ,   за   нашим    авто    відразу    поїхали    люди   Охотського.   Спершу  одне   авто ,   потім   до   нього    приєдналось    ще    два.    Вони   поки    що    нічого    не   роблять,   просто   переслідують.  Чекають   щоб    ми    виїхали    за    місто .  А   стріляти    не    можуть ,   Лія    потрібна    Віту    живою.  Поки   що.   Вони    ж   впевнені    що    вона   в    цьому    автомобілі    разом    зі    мною.  Посміхаюсь.   Які    передбачувані.   В   Макса    задзвонив   телефон    і   вислухавши   співрозмовника    він   передає    мені    інформацію.

     - Віт    зняв    з    будинку    всіх ,   або   майже    всіх    охоронців. -  посміхається   друг.   - Все    за    планом.  - Ну   звісно .   Люди   ж   потрібні   терміново ,   в   нього   не   було    часу    збирати   їх    по    генделях . 

     - Кажи    нехай    запускають    Крота.   Часу    в    нас    мало.   Ми    не    зможемо    їх    довго    водити.  - Макс    кивнув    і    передав    мій    наказ    в    телефон.   Долоні    пітніють .   Нервую.   Сподіваюсь    що    все    й    далі    буде    за    планом.   Та   головне ,   що    вдалось    відвести    їх   від    Лії.    Рус    не    телефонує ,   значить    все     добре.    Дівчинка    моя.   Вона    мене    кохає.   Я    мріяв    почути   від    неї    ці    слова    і    сподіваюсь   що   ще    не    раз    почую. 

       Хвилин   через   двадцять ,   Кріт    повідомив   що  все    вдалось .   Він   поставив    камери    і    прослушку    в   вітальній    і    в    кабінеті    Віта .   Сподіваюсь   що    окрім   якоїсь   інформації    про   господаря  ,  зможемо   також    дізнатись    хто    криса  через    яку    влаштували    полювання    на    Віру   Чорненьку   і    її   доньку ,   яке    тривало    стільки   років .   Також   наша   людина   нарила   якісь   цікаві    документи    в   його   кабінеті.   А    от    сейф    відчинити    за    даний   йому    час    не    вдалось.  Ну    що    ж ,   можливо    скоро   ми   дізнаємось   код .   А    ні ,   то    знайдемо    спеца    по    сейфах.   Ми   саме    виїжджаємо    за    місто    і    одне    авто    з    людьми   Охотського    об'їжджає    нас    і    перекриває    дорогу.   Звідти   виходить   один    амбал    і   цілиться    в   нас   пістолетом .

    - Віддайте    дівку   і    можливо  помрете   швидко .   А   ні,   то   ми   будемо    різати   вас   по    шматочках . -  кричить   придурок. 

     - Ну    що   ж   друзі...  Починається.   Готові?  - запитую    в   своїх    хлопців.  

     - Завжди. - посміхається    Захар    і    дає    команду   по    рації. -  Яр,   давай!  

     Першими    стріляти    почали    мої    люди ,  які    чекали    нас    на    цьому    самому   місці.    Почалась    перестрілка    і    ми    теж    вийшли    з    авто    і    приєднались    до    них.   Так    як    ми    готувались ,    наших    людей    було    рази    в    три    більше .  І    коли    супротивники    це    зрозуміли ,    вирішили    здатись.   Все    як    по    маслу.    Я    наказав    припинити    вогонь    і    підійшов    ближче.   Та    одна    мразота    вирішила    що    це    його    шанс    і    вистрілила    в    мене.   На    щастя    Макс    був    поруч    і   зреагував   швидко  .    Він   відштовхнув   мене   і    ми    разом   гепнулись     на   траву. Та    куля    все    ж   зачепила   плече.    А    стрілка   відразу   завалив    Яр ,   пострілом    в    голову.   Не    наш    метод ,    але    він    сам    винен. 

       -  Ти   як? -  підскочив    Захар.  

       - Нормас .  Жити    буду.  - плескаю   Макса  по   плечі.  - Дякую    друже.  -  підіймаємось    і   стріпуємо    одяг.  - Ярославе ,   всіх   грузіть   і    везіть    на    склад.   Допитати   і    відчитаєшся   Захару.    Крота    відразу    до    мене.  

       - Можливо    в    лікарню ?  - запитує   Макс   дивлячись   на   мою   закривавлену    сорочку    яка   дуже    швидко   змінила    колір    з   білого    на    червоний.

       - Це    дрібниця.   Подряпина .  Поїхали . - відповідаю    і    ми    сідаємо    в    авто.   

      Захар   залишився   з   хлопцями   щоб    проконтролювати   роботу    а    ми    з    Максом     їдемо    до    мене.   Вдома   виявилось    що    там   не   просто    подряпина,  що   мене   таки   добре   зачепило   і    довелось    викликати    знайомого   лікаря   щоб   трішки   підлатали.  До   того   ж   я втратив    трохи   крові    і    тому    почуваюсь    не    дуже .   В    тілі    відчувається    слабкість    і   мене    почало   заносити.   Тому    до    приїзду   Крота  довелось   трохи    перепочити.   Навіть    здається    заснув ,   або    відключився.   Мені   приснилось    жахіття.  І    настільки   реалістичне ,   що   мене    кинуло   в   піт.    Наче    автомобіль    в    якому    їде    Лія    спалахує    і    вибухає    на    моїх    очах.  Я   падаю    на    коліна    і    кричу   від    горя,     але    нічого    не    можу    змінити.   Різко    розплющую   очі    і    підскакую    з    ліжка .   Біль   в    плечі    примусив   скривитись.    Де    в    біса    мій    телефон?   Здається    був    в    піджаку.   Мені    необхідно    дізнатись   чи    все    добре.   Почути    її    голос.   Виходжу    з    кімнати.

      - Максе ,   дай    свій    телефон,   зателефоную    Руслану. 

      - Скучив    за    своєю   проблемою ?   Добре    все    в    них.   Я    розмовляв    з    Русланом   годину   тому,   твоя...  вчора    влаштувала    істерику ,   потім    вдула    пляшку    вина    і    вирубилась. - регоче   Макс .   - Не    заздрю    я    Русу .   Оце    ти    йому    роботку    підігнав.  - видихаю.   Придурок.   Чого   підірвався ?   Це    ж    лише    сон .   Та    осад    залишився.  -  Краще    з    Кротом    поговори ,   він   вже    прибув .   Я    саме    йшов    за    тобою.  - киваю   і    йду    в   кабінет.   Чим   швидше    розберемось    з    Охотським ,   тим    швидше    побачу    свою    крихітку.