Джон Апдайк - Іствікські відьми

можливо, частково відрізнялося від нестримного стилю Зукі. У віці десь одинадцяти років, коли вона ще навчалася цій грі на старому, обсадженому рододендронами і всипаному щебенем корті друга її родини, що розміщувався в його маєтку біля озера, батько похвалив Зукі за видатний прийом-пірнання; і відколи вона стала гравцем відбивального стилю, навіть затримка спершу в одному кутку, а тоді — в іншому — робила її відбивання видовищними. Іноді Зукі не вдавалося впоратись лише з м’ячем, що летів на рівні її руки. Вони з Дженні швидко довели рахунок проти Александри із Джейн до чотирьох геймів проти одного, коли почались фокуси. Хоча й об’єкт, що летів до правої руки Зукі, був оптично-жовтий м’яч «Вілсон», та те, по чому вона вдарила ракеткою — коліна зігнуті, голова опущена, сила спрямована вперед і вгору для топ-спіну, — виявилось грудкою шпаклівки; здавалося, від ваги тієї штуки в неї в лікті щось тріснуло. Те, що прокотилося до сітки між ногами Дженніфер, було, безперечно, знову тенісним м’ячем. На наступному пойнті подача припала їй на лівий бік, і, налаштувавшись на ще одну грудку шпаклівки, вона відчула, як від її струн відскочило щось легше за горобця; воно зникло в тінистому склепінні купола, поза віконця із прозорого пластику, що пропускали світло, і впало далеко за межами поля у формі оптично-жовтого «Вілсона».

— Грайте чесно, подружки! — крикнула Зукі через сітку.

Джейн Смарт дзвінко відповіла:

— Стеж за м’ячем, золотце, і нічого поганого не ставатиметься.

— Не мели дурниць, Болячко-Джейн. Обидва ті удари я виконала ідеально.

Зукі сердилась, бо це не чесно, її партнерка ні в чому не винна. Дженніфер, поставлена на лінію на середині корту, бачила лише результати тих ударів і зараз повернулася, показавши Зукі вибачливе, підбадьорливе обличчя, серцеподібне й залите яскравою рожевою краскою. На наступній подачі дівчина кинулась до сітки після слабкого удару Джейн, і Зукі зачарувала Александру заклякнути; різка подача Дженні гупнула об знерухомлене тіло великої жінки. В одну мить звільнившись від закляття, Александра потерла забите місце на стегні.

Вона докірливо сказала Зукі:

— Добре, що я в кальсонах під колготами, а то б сильно боліло.

Втім синець усе одно залишиться, тож Зукі вибачливо попрохала:

— Годі вже, граймо в звичайний теніс.

Однак обидві опонентки вже встигли розсердитись. Суглоби Зукі скрутив свердлячий біль, коли вона розтягнулася відбити просту подачу, що летіла від середини сітки; зупинившись, вона безпорадно дивилася, як розмитий м’яч відскочив від центральної смуги. Але почула за собою тупотіння ніг Дженні й побачила, як м’яч, дивовижним чином відбитий, упав між Джейн та Александрою, котрі вже були подумали, що виграли очко. Це знову зрівняло гру, і Зукі, все ще отетеріла від несподіваного болю, впорснутого в її суглоби, але рішуча захистити свою партнерку від усіх цих лиходійств, тричі швидко проказала про себе задом наперед богохульні слова «Retson Retap»[63] і створила повітряну яму, пролом у кришталевому просторі, над половиною поля своїх суперниць, так щоб Джейн двічі припустилася подвійної помилки і м’яч пірнув по середній траєкторії, ніби скотившись зі столу.

Це зробило рахунок п’ять-один, і настала черга Дженні подавати. Коли вона підкинула м’яч, той перетворився на яйце, яке розбризкалось по всьому її піднятому обличчі, розбившись об струни. Зукі з відразою кинула свою ракетку, й та обернулася змією, котра не мала куди заповзти, бо низ купола щільно приставав до поверхні; та тварюка, проклята ще на зорі творіння, нестямно виверталася латинськими «S» і грецькими дзетами, рухаючись туди-сюди через криваве покриття AsPhlex, що обрамлювало зелений корт, його діаграмні лінії та межі.

— Ну все, — оголосила Зукі. — Годі. Гру скінчено.

Крихітка Дженні, такою невідповідно жіночною хустинкою, намагалася стерти з очей павутинистий, водянистий білок і жовток із цяточкою крові. Яйце було запліднене. Зукі взяла її носовичок і допомогла їй.

— Мені прикро, дуже прикро, — сказала вона. — Вони просто не зносять поразки, це жахливі жінки.

— Принаймні, — вибачливо погукала з-за сітки Александра, — те яйце не було бовтуном.

— Усе гаразд, — мовила Дженніфер, дещо задихана, та її голос, однак, рівний. — Я знала, що в усіх вас є сили. Мені розповіла Бренда Парслі.

— От дурна балаболка, — сказала Джейн Смарт.

Двоє інших відьом підійшли до сітки, щоб допомогти витерти обличчя Дженніфер.

— У нас немає таких сил, яких не має й вона, по тому як лишилася сама.

— То це все, що треба, — щоб тебе покинули? — спитала Дженні.

— Або покинути когось самій, — сказала Александра. — Дивно, але різниці нема жодної. Хоча й здається, ніби має бути. Хай там як, вибач за яйце. А от моє стегно завтра буде чорно-синє, бо Зукі заморозила мене; насправді так не грають.

Зукі відповіла:

— Я грала так само, як ти поводилася зі мною.

— Та ти просто неправильно відбила ті подачі, це ж ясно як божий день, — гукнула Джейн Смарт; вона відійшла до краю корту, шукаючи щось.

— І я так подумала, — м’яко сказала Дженніфер, підлещуючи решті, — ви тримаєте голову надто високо, принаймні на бекхендах.

— Але ж ти не бачила.

— Бачила. А ще ви маєте тенденцію випрямляти коліна під час удару.

— Я так не роблю. Ти ж маєш бути моєю партнеркою. Ти ж маєш підбадьорювати мене.

— Ви грали чудово, — покірно сказала дівчина.

Джейн повернулася, тримаючи у складеній човником долоні купку чорного піску, якого накопала пальцями з боку корту.

— Заплющ очі, — наказала вона Дженніфер і кинула пісок прямісінько їй в обличчя.

Магічним чином липкі залишки яйця випарувались, втім залишивши бруд, який надавав плавним, зведеним угору рисам закляклого варварського вигляду, ніби дівчина наділа маску в цяточку.

— Мабуть, прийшов час прийняти ванну, — зауважила Александра, по-материнськи глянувши на замурзане обличчя Дженніфер.

Зукі подумала, як же вони зможуть прийняти ванну як завжди, коли серед них ці чужинці, і звинуватила себе, бо надто поспішила запросити їх.

Це була провина її матері; вдома, у штаті Нью-Йорк, за обіднім столом завжди збиралися чужі люди, люди з вулиці, замасковані янголи, як гадала її матір. Уголос Зукі запротестувала:

— Але ж Дерріл ще не грав! І Крістофер, — додала вона, хоча хлопець був апатичний і вперто нездатний.

— Щось не бачу, щоб вони поверталися, — зауважила Джейн Смарт.

— Так, треба йти й робити щось, бо ще застудимось, — сказала Александра.

Вона взяла вологий носовичок Дженні (з вишитою «J») і складеним кутиком почала прибирати, піщинка за піщинкою, пісок зі слухняного круглого лиця дівчини, що піднялось до цього прояву уваги, ніби рожева квітка до сонця.

Зукі відчула напад ревнощів. Махнула руками і сказала:

— Ходімо