Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

31

Несподіваний дзвінок від дядька в житті Гени зазвичай не віщував нічого доброго. Особливу насторогу викликає дзвінок, що лунає наприкінці робочого дня у четвер. Тому чоловік малодушно завагався перш ніж прийняти виклик. Але лише на мить, бо чудово розумів, що Павло Зегер такий самий неминучий, як і доля.

- Алло. Що сталося, дядьку? В мене аж жижки затремтіли, коли побачив виклик від тебе, - бадьоро почав розмову Гена, щоб приховати внутрішню напругу.

- Одна з найкращих твоїх рис - гарна інтуїція, - хекнув у слухавку родич. - Сніжану переманили, тому ти потрібен мені тут.

- Сніжану Ельдарівну? - здивувався Гена. - Вона ж десять років була ідейною натхненницею компанії.

- Так, але тепер вона вирішила, що в Штатах їй надихатиметься краще. Тож ми лишилися без рекламного директора.

- Але в мене жодного досвіду в цій сфері. Ти ж знаєш, що я...

- А ти знаєш, що мені потрібні надійні люди, а не досвідчені. Це не наказ, Геннадію, ти можеш відмовитися, але я дуже прошу тебе погодитися.

Голос дядька був незвично твердий. Зазвичай гендиректор розмовляв з підлеглими м'яко та вкрадливо, а його накази радше були схожі на вмовляння. Проте він ніколи не повідомляв у розмові про можливість відмовитися. А тут...

Гена розмірковував лише мить і лише над тим, як "розрулити" виклик.

- Добре, я зрозумів. Я призначу замість себе Віктора.

- Тоді завтра чекаю тебе у себе в кабінеті.

Новий рекламний директор Зегер-груп поклав телефон на стіл та викликав секретарку. Повідомив здивованій дівчині про термінові кадрові зміни та завдання, які у зв'язку з цим потрібно виконати, та подзвонив своєму заступникові.

Віктор був шокований новиною, але відмовлятися, звісно, не став. Це підвищення було для нього бажаним. Зрештою, він і повинен був керувати виробництвом, але пізніше, коли всі процеси будуть налагоджені. Та не так сталося, як гадалося, тож і йому доведеться погріти чуприну над становленням підприємства.

Зегер, як міг, закінчив із формальностями, та повернувся до готелю. Марина зазвичай працювала до його повернення, так було і сьогодні. Щойно наречений з'явився в порозі, вона відірвалася від екрану та ласкаво посміхнулася.

- Що в нас сьогодні на вечерю?

- Подорож, - видихнув Гена. - Мені завтра потрібно бути в головному офісі.

- На довго? - здивувалася жінка та похмуро глянула на нареченого. - Я не зможу поїхати з тобою, в мене невідкладна робота.

- На зовсім, - Зегер чудово розумів, на які жертви пішла Марина заради нього, і в якийсь момент йому здавалося це правильним, адже вони збираються побратися. Але в цю конкретну мить необхідність узгоджувати свої справи з чиїмись здавалася йому зайвими клопотами.

- Що?

- Ми повертаємось. На зовсім. Ти можеш зібрати свої речі зараз та поїхати зі мною або приїхати пізніше. Як тобі зручно. Але я мушу виїхати сьогодні.

Чоловік відкрив шафу та почав збирати свої речі.

- Ти можеш хоча б пояснити, що сталося? - розгублено спитала Марина.

Звісно, він міг і розповів про все поки збирав речі. Але судячи з реакції нареченої, вона сьогодні нікуди їхати не збиралася.

- Я не звикла кидати роботу на півдороги. Принаймні я повинна комусь передати справи як годиться, - зрештою повідомила вона. - Та й мій онлайн проєкт треба закінчити. Тому я приїду за кілька днів.

- Пробач, через мене у тебе завжди купа проблем, - зітхнув та опустився навпочіпки поряд з жінкою Гена.

- Оце вже точно, - захихотіла Марина. - Це, напевне, моя доля - бути рятівницею світу і свого майбутнього чоловіка.

Вона обхопила долонями обличчя Гени та схилилася для поцілунку. Чоловік прийняв поцілунок, але не зміг зануритися у почуття. Необхідність опанувати нову посаду не давала спокою. Він вже й забув, коли міг повністю відволіктися від усіх проблем та просто розслабитися.

Марина відчула скутість нареченого і відсторонилася. Поглянула в обличчя, яке знову було затьмарене думками.

- Де ти збираєшся жити, коли повернешся? - раптом змінила тему розмови жінка.

- Дам завдання секретареві знайти мені квартиру, а поки поживу у батьків, - не замислюючись повідомив про свої плани Геннадій. Він так завжди робив

- Тобі не здається, що краще купити квартиру, ніж микатися по орендованим? - тон Марини був невдоволений, а обличчя похмуре, й це викликало щирий подив чоловіка:

- А якщо мені набридне, або потрібно буде знову переїхати?

- Ти так боїшся бути до чогось прив'язаним?

Гена завмер. Це справді було так. Він так і жив раніше, але тепер пообіцяв собі, що все зміниться. Саме тому і освідчився Марині - жінці, яка повинна була стати ідеальною дружиною в його новому ідеальному житті. Та коли те життя налагоджувати, якщо щоразу з'являються якійсь непереборні обставини?

- Ти права. Але на все це потрібен час, якого в мене зараз немає.

- Тоді чому б тобі не переїхати до мене? Мені здається це логічним, - знизала плечима жінка та високо підняла брови.

- Не дуже радий я у приймах бути, - усміхнувся Зегер, - але до того часу, як ми купимо наш дім, нехай буде твоя квартира.

- Дім? - ще вище піднялися брови в Марини, цього разу від здивування.

- Авжеж. Дітям потрібно буде багато місця.

- Дітям? - засміялася жінка. - Тобі не здається, що ти трохи поспішаєш?

- Мені здавалося, що ти любиш дітей.

- Так... Але...

Гена не помітив збентеження на обличчі жінки, бо в око впав годинник, який показував геть невтішний час.

- Вибач. Зараз для ця розмова справді не на часі. Мені потрібно виїхати негайно, якщо я планую поспати хоча б кілька годин.

- Так, звісно. Пробач, що затримую, - швидко погодилася Марина, подумки полегшено видихаючи.

Чоловік кивнув, випростувався та швидко поцілував наречену в губи.

- Тоді я побіг, - він підхопив дорожню сумку та вийшов з кімнати.

Зібрався він, як завжди, недбало, залишивши чимало своїх речей, але Гена зазвичай не шкодував про втрату, бо легко знаходив заміну. Звичка стосувалася як речей, так і людей. І навіть тверде рішення змінити своє ставлення поки що не дало результату.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍