Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Де знайти правду та куди рухатися далі?..

Раптом великими пластівцями повалив сніг. Ігор зіщулився на лаві і сховав носа за комір куртки. Опустив руки до кишень. Пальці правої руки зіткнулися з холодним металом. Ключі з блискучим сріблястим брелком, на якому гордими чорними літерами вибито Kawasaki. Ігор покрутив ключі в руках і гірко посміхнувся. Хоч щось є приємне у всій цій лайновій ситуації: друг вирішив виконати свою частину угоди і з урочистим виглядом учора вранці вручив йому ключі від байка, в якому ще й опинився, на щастя Ігоря, повний бак бензину. Іншого разу Ігор несказанно зрадів би, але того ранку перемога в цій безглуздій угоді не викликала нічого крім нудоти.

Повернувшись позавчора після десятикілометрового спринту і холодного душу, які частково повернули йому ясність свідомості, Ігор застав сусіда в збудженому стані. Пашка з шаленою посмішкою тицяв пальцями по сенсорному екрані айфона дівчини. Щойно помітив Ігоря, що з'явився у дверях, одразу ж затараторив:

- Я заліз у її соцмережі. – Пашка розгорнув екран до Ігоря і той побачив фото дівчинки – великий портрет на весь екран. - Начебто нічого особливого, але ти тільки подивися якісь губи, га? Дівчисько сексі, скажи?

Ігор смикнувся, як від удару, і скривився. Від колишнього спокою не лишилося й сліду. Ну навіщо він, питається, бігав півгодини зі швидкістю на межі можливостей? Щоб тепер його друг знову і знову бив по його голові, немов кувалдою, образом тої дівчини?

Вона звичайна. Навіть не красива. Вилиці занадто гострі, щоки занадто запалі. Лоб надто високий. Губи... губи - то єдина достойна уваги частина на її обличчі.

І ці губи він цілував - послужливо нагадав звідкись із закутків свідомості найлютіший ворог Ігоря – внутрішній голос.

 Усередині щось болісно стислося, але одразу ж відпустило.

Ігор сів на ліжко і похмуро витріщився на Пашу, який, знову не відриваючись від екрану, рухаючи пальцем туди-сюди, розглядав фотографії дівчини.

- А вона та ще стерво, ти мав рацію. Але так навіть цікавіше. Ще й хахаль у неї якийсь є. Ось, глянь. Ботан якийсь. – засміявся Пашка і знову повернув екран до Ігоря, демонструючи фото. Дівчина з широкою посмішкою обіймає худорлявого хлопця в окулярах. - Очкарик. Мабуть, нічого важчого за книжку в житті не піднімав. Дохляк. Їй інший потрібен.

- Ну звичайно. Такий як ти. - Не витримав Ігор, який залишався досі байдужим.

– Саме так. - вигукнув Пашка і випнув груди, підняв руки і, зігнувши їх у ліктях, продемонстрував Ігорю здобуті важкою працею в спортзалі сталеві м'язи дельти, біцепса та трицепса. - Дівчата люблять м'ясо.

Пашка заіржав, задоволений своїм жартом, а Ігор відвернувся. Ліг у ліжко просто в одязі. Відвернувся до стіни. Фотографія усміхненої дівчини в обіймах хлопця дивним чином видрукувалася в голові. Вона здавалася щасливою поряд із цим задротом. Кволий очкарик, так. Це вірно. Але з грошима, і це – головне. Якщо в тебе є гроші, все інше не має значення. Ні м'язи, ні інтелект, ні характер. Гроші нині – найбільша цінність. Вона мабуть і на тренування пішла, щоб навчитися захищати свого напівдохлого мажорчика. Сам він ні на що не годиться. І яке йому бути слабшим за свою дівчину? Господи, ну й убожество. Саме для цієї... цієї... її.

Ігор повернувся на спину і втупився в стелю. Скосив очі на мрійливо зітхаючого сусіда. Загалом у Пашки є непогані шанси. Він гарний собою, дівчата вішаються на шию по дві за раз. І з грошима. Те, що він живе в цьому нещасному гуртожитку – лише його власний протест проти забезпечених батьків-юристів, які наполягали, щоб син пішов їхніми стопами. Але Пашка далекий від юриспруденції. Його, як і Ігоря, приваблювали машини та механізми, він міг годинами копатися під капотом, крутити, гвинтити, лагодити. Він мріяв про власну майстерню, а не про нудну адвокатську контору.

Так, мабуть, у Пашки є шанс завоювати дівчисько. Гроші, зовнішність, сила, ентузіазм – все при ньому. Що ще потрібно? Аби у Пашки грошей виявилося не менше, ніж у її мажора, а наполегливості йому вистачить.

Тільки чому це взагалі турбує Ігоря? Навіщо йому взагалі про це розмірковувати? Хіба йому є діло до того, з ким проводить час це дівчисько? Хіба його має все це хвилювати?

Ігор відчув, як роздратування знову стало вгвинчуватися в його виснажений мозок. Та що таке? Як йому позбутися всього цього лайна, цих думок, що жеруть і жеруть його мозок? Від незрозумілих почуттів, що колупають у його грудях все нові й нові дірки.

Як же все дістало. Як же він утомився. Ігор знову відвернувся і накрив голову подушкою, відмовляючись слухати захоплені репліки Пашки та його плани щодо дівчини.

Пролежав так невідомо скільки, рахуючи до ста і назад, але заснути зміг лише під ранок. А вранці друг приголомшив його, сунувши до рук ключі від мотоцикла. Ігор сумнівався, вважав це нечесним і неправильним – взяти таку дорогу річ, як виграш у їхньому безглуздому парі. Він би і не прийняв ключі, але Пашка раптом з ідіотською посмішкою та самовпевненим виглядом почав розписувати свої плани із затягування дівчини в ліжко, і Ігор вибухнув. Вихопив у друга ключі, вирішивши, що має отримати хоч якусь компенсацію з усієї цієї історії, і одразу подався на стоянку, перериваючи мрійливі промови друга.

Ледве завів двигун, почув його люте ревіння, не зміг стримати посмішки. А коли помчав трасою на гранично допустимій правилами дорожнього руху швидкості, так і зовсім ошаленів від адреналіну.