Хелена Хайд - Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд

Розділ 17. 4

— Сам здивувався, — посміхнувся чоловік, одразу ж прямуючи у ванну, мити руки. — Слухай, таке нескромне запитання... До мене тут дійшли чутки з сусідньої від нас дільниці... На Горіховій вулиці під час похорону покійник раптово піднявся як зомбі, виліз із труни і заходився гуляти районом, поки його не впіймала варта. І ось мене цікавить, а чи не має до цього стосунок Клавдій?

— Здогадайся, — буркнула я, стомлено схрестивши руки на грудях.

— Зрозуміло, — тяжко зітхнув некромант, витираючи руки старим картатим рушником.

— Скажи, ти все ще вважаєш, що ситуація під контролем, чи вже починаєш панікувати? — поцікавилася я з легкою ноткою сарказму.

— Не сказав би, що є причини прямо для паніки, — несподівано заявив чоловік.

— Справді? — нервово смикнула бровою я.

— Сама посуди: дрібною нежиттю займаються комунальні служби, які відловлюють її та обробляють за допомогою зілль з артефактами, а якщо раптом якусь вони не беруть — везуть дільничному некроманту на упокій…

— Гей, любий, нагадую тобі, що сьогодні Клавік не голуба підняв!

— Проте зомбі з людських трупів іноді піднімаються і просто через раптові сплески некротичної енергетики в магічному полі, — знизав плечима Арк, проходячи до вітальні. — Тому варта з комунальними службами і до цього готова. Ситуації, звісно, неприємні, але цілком контрольовані. Та й у містах ще спокійно — у селах такі випадки трапляються набагато частіше. До того ж, як ти розумієш, не над цвинтарем живемо, небіжчики на кожному кроці не валяються. Просто була пара поодиноких випадків через випадкові збіги. Тож ще раз, не хвилюйся.

— Якось ти підозріло спокійний.

— Просто вже чимало побачив на цій роботі, — усміхнувся він і несподівано обійняв мене за талію. — А тепер пропоную перевести розмову в приємніше русло, — додав чоловік, лоскочучи диханням моє вухо.

— Навіть якщо це просто привід, щоб змінити тему, не заперечуватиму, — тихенько захихотіла я, відчувши мурашки, що пробігли по спині.

— Якщо так, то я хотів би… скажімо так, подарувати невеликий запізнілий подарунок на річницю, — промовив він, дістаючи з кишені темно-зеленого кітеля ланцюжок із невеликим срібним кулоном у вигляді троянди із серцем у центрі. — Заговорив його як захисний амулет, щоб як тебе знову спробують дістати якимись прокльонами, їх було чим відбити. Вибач, що це не золоте кольє з коштовним камінням, зараз я можу дозволити собі тільки це...

— Ну що ти таке кажеш? — розчулено посміхаючись, прошепотіла я, беручи простеньку прикрасу в долоню. — Арку, послухай, мені нема ніякого діла до золота, дорогих камінців та іншої нісенітниці. Все це — просто дурні брязкальця, єдине призначення яких — намагатися створити видимість того, що ти нібито вищий за інших — тих, у кого таких брязкальців немає. Тож мені абсолютно все одно, чи ти даруватимеш мені коли-небудь всі ті статусні дрібнички, чи ні. Цей кулон прекрасний, спасибі, — ніжно сказала я… а за мить, охнувши, тихенько застогнала від раптового поцілунку, що налетів на мене, немов лагідний ураган, дбайливо обвіваючи кожну клітинку моєї шкіри!

Вмить некромант посадив мене на підлокітник дивана і, не випускаючи з полону колючого поцілунку, почав квапливо розстібати ситцеву блузу. Я, захоплена раптовим вибухом пристрасті, на голих інстинктах розстібала формений кітель. Прагнучи якнайшвидше скинути його разом із сорочкою і відчути долонями міцне, гаряче тіло, від якого долинав легкий, ще більш збуджуючий запах чоловічого поту!

— Треба ж, стільки місяців я навіть не здогадувався, як мені пощастило з дружиною, — гаряче видихнув Арк, обдаючи своїм подихом ключиці, шкіри на яких так ніжно торкалися його губи.

— Можу сказати те саме, — з тихим стоном відповіла я, закидаючи ніжку йому на стегно. А наступної миті охнула: тільки-но моя рука встигла, дотягнувшись до вимикача, погасити світло — мене одразу ж перекинули спиною на диван, жадібно навалюючись зверху!

...І на щастя, на той час, як Клавік, прокинувшись, голосно закричав, ми встигли закінчити. Тож грайливо поцілувавши чоловіка, я швидко одяглася і побігла до дитини, виразно відчуваючи на своєму обличчі посмішку до вух.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно