П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

чинити. Але потім, почасти через те, що вже зайшло надто далеко, а частково заохочуючи Клаудіо зробити ще гірше, Карло уперся обома руками у розведені стегна Клаудіо, намагаючись завадити тому проникнути ще глибше. Різким нервовим рухом Клаудіо відчепив руки Карло від своїх стегон, далеко їх відштовхнувши, майже за спину, а потім трохи потримав їх так, ніби показуючи, що їхнє місце саме там. Потім, стуливши долоні одна до одної на Карловій потилиці, знову почав вивіреними рухами таза заштовхувати член усередину. Голівка члена впиралася в стінку піднебіння з такою силою, що той навіть трохи згинався. Раз чи двічі Карло мало не знудило, а очі сповнилися пекучими слізьми; а ще кілька разів попри його власну волю з рота долинули стогони відрижки чи позиви до блювання настільки голосні, що решта хлопців, певно, це чули, тим паче, що тоді дійсно чувся їхній сміх. Клаудіо повторював такий збудливий для нього рух стільки разів, що, зважаючи на обставини, це здавалося нескінченним. Потім Клаудіо раптом на крок відійшов від Карло, притримуючи пеніс рукою так, щоб Карло майже не мав змоги бачити його, а потім хрипло й різко наказав: «Повернись». Карло блискавично збагнув і слухняно й мало не розпачливо повернувся, удаючи, що не зрозумів, що йому робити далі. Й справді він незабаром відчув, як Клаудіо обома руками нервово, майже роздратовано намагається стягти йому штани зі стегон. А тоді пробурмотів, ніби покірна жертва: «Зачекай», і, розстебнувши ремінь, завовтузився, опускаючи собі штани. Клаудіо вже був зверху й попри те, що зробити це йому було непросто, адже він не хотів, щоб Карло допоміг йому сам, почав входити в нього. Він зробив два чи три несамовиті поштовхи, а потім, зробивши ˂ ˃, захотів його витягти повністю, утім, спробувавши, потім не зміг увійти знов. Отож тоді гаркнув до Карло: «Ляж рівно долі». Карло сліпо послухався. Клаудіо вмить був зверху. Потім, трохи допомагаючи собі руками, врешті, увійшов й розпочав вервечку частих поштовхів, які, здавалось, ніколи не закінчаться. Карло відчував, як приголомшливо пахне трава, але кілка й груба стерня тим часом колола йому живіт та шию. Якщо дивитися на космос очима, які майже на одному рівні з землею, Всесвіт здається ще безмежнішим: навколо була суцільна рівна широчінь, яка у самому кінці відділена від сяйливої смуги неба майже бездоганною лінією. За спиною висів місяць. Ось про що розмірковував Карло, коли Клаудіо, знаходячись зверху, поводячись так, ніби його взагалі не існувало, намагався робити те, що так йому до душі. Наразі, на додачу до різких та глибоких поштовхів, Клаудіо вигадав ще один спосіб отримувати насолоду: хапаючись за сухі стебла трави перед самим обличчям Карло, Клаудіо взявся запихати свій член у жіноче лоно настільки глибоко, що далі вже було нікуди, хіба тільки вдатися до чогось надзвичайного; і дійсно, Клаудіо примудрився зробити так, що Карло просунувся по стерні на голому животі на кілька дециметрів. Це тривало довше, ніж можна собі уявити. А коли Клаудіо тихенько, як і попередні, нарешті кінчив і розтріпана та очманіла парочка підвелася, місяць ніби стояв вище, а світло його наче змінилося, стало більш блискучим та чистим. Клаудіо усміхався. У нього був винуватий вигляд, ніби він хотів попросити вибачення за свою надмірність, але рівночасно з тим він ніби насміхався зі своєї жертви: кпив по-дитячому й упереджено, як міг поводитися у присутності людини, з якою за інших обставин мав змогуb[145] поводитися, як злочинець. Тим часом Карло досі з виглядом жертви продовжував марудитися, витираючи пеніс Клаудіо, коли той мовив: «Бери в рот». Карло, не сказавши нічого, підкорився. Й почав із задоволенням смоктати член, який ще кілька хвилин тому завдавав йому такого болю. Член Клаудіо, котрий не був надто в’ялим, поки той його облизував, почав наливатися. Цього Карло геть не чекав, адже перед тим, першого разу, так багато часу згаяли. Одначе пеніс у Клаудіо незабаром знову став твердим, і хлопець вийняв його з Карлового рота, ніби бажаючи знову ним полякати. «Не треба, досить», — мовив Карло. Цих слів вистачило, щоб Клаудіо, цього разу схопивши Карло спереду за чуба так міцно, що тому аж стало зле, знову почав шукати членом рот Карло, встромляючи його туди так сильно, що з його горлянки почувся такий звук, ніби їжа ось-ось повернеться назад. Двадцятеро хлопців, що стояли гуртом, почали гиготати; хтось навіть почав нетерпляче свистіти; почулося чиєсь веселе: «Ну ж бо!» Але Клаудіо безкарно продовжував справу. Аж поки раптом наказав: «Ану давай руками». Зітхнувши майже з полегшенням, хоча парубок досі тримав його боляче за чуба, Карло, взявши член Клаудіо в руку, почав його пестити. І цього разу також усе відбувалося несказанно довго. І цього разу місяць зі своєю маленькою подругою, що журливо світила згори, ніби помітно змістилися на небосхилі. Врешті, Клаудіо погрозливо наказав: «Бери в рота» — й стрімко упхнув член Карлові аж до самого горла, тримаючи його за волосся настільки боляче, що Карло мало не закричав. Впорснувши у рот Карло всю сперму до останньої краплі, Клаудіо угамувався, але не настільки, щоб рішуче не скомандувати: «Витри». І Карло поспішив старанно виконати наказ. «Бувай», — мовив Клаудіо, перш ніж піти геть. Його хитра усмішка знову стала ласкавою й майже приємною, а наостанок, перш ніж повернутися до Карло спиною, хлопець по-дружньому схвально поплескав його по щоці. А тим часом весело біг згори вниз земляними гірками ще один хлопчина з Неттуно, звали його Джанфранко: судячи з імені, був він трошки буржуазійненьким. І справді, він був перукарем, та ще й жіночим. Хлопець був дуже гарний: гарної статури, обличчя мав дещо занадто кругленьке, але на тому обличчі був гарний м’ясистий рот, рівний ніс, великі чорні очі з густими бровами, висока чуприна, блискуча, кучерява й м’яка, схожа на гребінь, яка спадала назад, повертаючись на вуха довгими, неслухняними хвилями, які трохи кучерявились на потилиці, як у школярика. У нього були чисті й акуратні штани та сорочка (натомість Клаудіо був одягнений у штани, геть укриті пилюкою, й смугасту біло-червону сорочку, яка ледве діставала йому до пупа). Та незважаючи на всі його принади, Джанфранко не надто сподобався Карло, і, може, саме тому — адже хлопець справді того був вартий — він привітався з ним лагідніше, ніж з рештою, більш вирізняючи його: «Любий» та «Гарний хлопчик, ходи сюди». Недарма він теж був з Неттуно. Поза тим, він, ймовірно, здалеку спостерігав за тим, що робив тут його