П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

абсолютними аблятивами. Згодом Пазоліні направляє читача до того, щоб поміркувати над «евфемістичним значенням» цієї синтаксичної конструкції (с. 591).

76

Джерело — все те ж «Еспрессо» за 4 серпня 1974 p., де співрозмовник (Амінторе Фанфані) відповідає на питання Дзанетті щодо «паразитизму» в житті італійців, показуючи, що це явище властиве усьому суспільству, а не лише окремим його групам (с. 5 у статті). Пазоліні перетворює слова Фанфані на псалми: «Явище паразитизму стосується всіх, хто час від часу в обмін на певний дохід отримує блага чи послуги, які коштують набагато менше, чи напихають кишені, нічим не поступаючись, і роблять усе це: чи то використовуючи заради власного зиску виняткові монополістичні чи псевдомонополістичні положення, чи важкі часи, чи чужі нагальні потреби, чи неуцтво прохачів, чи недостатньо пильний нагляд начальства, чи нехлюйство, чи неповагу до робочих днів та розкладів, чи шахрайства…» З твору Нормана О. Брауна взято цитату, яка є в лапках на с. 594 про «процес викиду фантазій онаніста».

77

Це четвертий рядок «Відродженої» у «Бесідах» Ґоццано. Поняття «лінивого Бога», яке Пазоліні задля пародії зв’язав з віршами Ґоццано, взято з праці румунського письменника та історика релігій Мірчі Еліаде «Міф та реальність», «Русконі», Мілан, 1974, яку рецензував для «Темпо» Пазоліні (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2113—2118), звідки також було запозичено уривок про плем’я Каїв з Нової Гвінеї та про те, що вони вірять у Бога, котрий заснув, створивши світ, а коли прокинеться — зруйнує його (уривок у примітці на с. 603). У цій нотатці також є безліч запозичень з уже згаданої книги «Тіло кохання» Нормана О. Брауна (про дельфійського Бога, який «грався у хованки», про «мудрість — у дурощах» (у романі теж у лапках), про «світ, який не може мати певності ні в демократії, ні в будь-чому іншому». Оця остання дослівна цитата, як зазначає Йоланда Ромуальді, розширена, адже до неї додано слова Еліаде про «головного Бога, ледаря та витівника».

78

Цитата з «Виховання почуттів» Флобера, яку вже згадано у Нотатці 5 (пор. з приміткою 6).

79

«Гостинність» Івана Іліча переклав італійською Мауріціо Куччі, вид. «Мондадорі», Мілан, 1974. Пазоліні у грудні того року цитує цей твір, який «цілковито тяжіє до того, щоб викоренити фальшиву думку про добробут у добу індустріалізації», коли пише рецензію для «Темпо» на «Короткий екологічний порадник» Альфредо Тодіско (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2184), пізніше у «Протестантських нарисах» радить прочитати її Дженаріелло (пор. «Есе про політику та суспільство», с. 588).

80

Твором Паунда, з якого взято уривок, є «Абетка читання», яка вийшла у 1934-му (Пазоліні користувався виданням «Ґарцанті» у перекладі Родольфо Квадрелі).

81

Критик Мартін Волкер і справді в ті часи вів політично-культурну колонку в «Ґардіан», яка називалася «Open file» («Відкрите досьє»).

82

Цитату Війона взято не з перших рук, а з «Абетки читання» Е. Паунда, якого вже цитували.

83

Цю цитату взято з листа Леопарді, написаного французькою до його друга Шарля Лебретона. Насправді листа було написано у червні 1836-го, а не у квітні.

84

В уривку з Арістотеля («Політика», VII, 17, 8) саме так і говориться «абсолютно викорінити з міста непристойні розмови є, над усе, обов’язком законодавця».

85

Ці слова Фройда процитовано не з першоджерела, а з «Тіла кохання», що його Пазоліні також використовує як джерело висловів, які зібрано в Нотатці 130 на с. 596: «Хто входить у Царство Боже, має спершу увійти у матір свою і там померти», «Якщо матерія — це ніщо, тоді ми — матеріалісти», «Не марнославство, а натомість марність», «Опинившись у подобі людського створіння — я очистивсь».