Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

В мені плаває стільки злості, стільки болю і стільки образ,
Що ще мить, ще єдине слово — і я просто втону за раз. 
Захлинусь поміж стогоном, криком, і пластом кану аж на дно. 
Я втомилась та хочу додому. Най під градами — вже все одно. 
Вже байдуже сама чи з кимось — мене тягне холодний неон. 
Я втомилась від цьої ненависті, що штовхає у мене патрон. 
Що пускає між груди кулі і вбиває в мені все людське. 
Роздирає легені до крові та дихання робить важке. 
В мені плаває стільки злості, що я стала подібна на дим. 
Я вбиваю себе ж собою, щоб розтанути потім же з ним.