Сумка Шері - Хтось знайомий, Сумка Шері

Пол насторожено дивиться на дружину.　

— Відвезімо тебе додому, — каже Олівія й відвертається, щоб чоловік не побачив сумніву в її очах.　

Вона вже відіслала Ґленді повідомлення з новиною, сказавши не приходити.　

Рейлі нетерпляче чекає, коли мама повернеться додому разом з татом. Вона сказала, що забере його. Сьогодні Рейлі знову не йде до школи.　

Батько не винен, каже він собі. Його відпускають. Але полегшення, яке відчуває Рейлі, забарвлене занепокоєнням. Він бачить, що мати сумнівається. Рейлі сумнівається теж. Він більше ні в чому не впевнений. Він не знайшов на батьковому комп’ютері нічого, що прояснювало б ситуацію. Але Рейлі відомо дещо, чого не знають вони. І йому доведеться розповісти це їм.　

Коли батьки прибувають додому, стає ніяково. Мама всміхається йому, наче все гаразд, але хлопець бачить з її натягнутого обличчя, що все далеко не так. Батько має жахливий вигляд і пахне так, наче йому не завадить душ. Рейлі відчуває напругу, яку випромінюють обоє батьків.

Усі вони опиняються на кухні, і мама каже:　

— Я розповіла твоєму батькові, що тобі висувають обвинувачення.　

— Все буде добре, синку, — говорить батько, пригортаючи його.　

Рейлі киває, глитаючи. Але просто зараз він непокоїться не за себе, а за свого тата. Рейлі мусить зізнатися батькам, і це його страшенно лякає. Він має розповісти їм правду.　

Початок дається важко.　

— Я маю вам дещо розповісти, — каже Рейлі.　

І з відстороненого погляду на стурбованому обличчі матері розуміє, що вона не хоче цього чути. На неї й без того багато звалилося. Прикро завдавати їй ще більшого болю, ніж уже завдав. Але він мусить це сказати. Здається, що слова ніяк не приходять до нього.　

— Що сталося, Рейлі? — втомлено питає батько.　

Очевидно, що він соромиться останніх подій з власного життя.　

Він зараз не на коні, думає Рейлі.　

— Я тобі збрехав, — каже він. — Я збрехав вам обом. Щодо проникнень до будинків.　

Мати здається стурбованою як ніколи, батько — глибоко стривоженим.　

— Я розповів вам — і адвокатові, — що проникнув лише до двох будинків, але насправді їх було більше.　

Він бачить, як супляться брови батька.　

— Радше дев’ять чи десять, — зізнається він.　

Батько різко дивиться на нього; мати нажахана.

— Я маю розповісти вам ще дещо, — ніяково продовжує Рейлі. — Не хотів, щоб ви знали, але — я проникнув до Ньюеллів.　

— Що? Коли? — питає батько.　

Рейлі глитає.　

— То було того дня, коли вони приходили сюди на вечерю, — я знав, що Адама того вечора теж не буде.　

Мати ахкає.　

— Ти вдерся до будинку наших найближчих друзів, коли вони вечеряли тут, із нами? — Здається, вона почувається відверто зрадженою. — Як ти міг? Навіщо?　

Рейлі відчуває, як червоніє. Безпорадно знизує плечима.　

— Я зламував комп’ютери. Я серйозно до цього ставився… Це вміння, і воно потребує практики. Тож я проникав до помешкань людей, коли їх не було вдома, і зламував їхні комп’ютери.　

Він ризикує ще раз глянути на батьків. Вони дивляться на нього, не вірячи власним вухам.　

— У мене дуже добре виходило, — каже Рейлі, — але я цим більше не займаюся.　

Вони досі не зводять із сина очей, глибоко обурені.　

Настає важка тиша.　

— Я знав, що ви не схвалите. Але я не робив ніякої шкоди. Я ж не крав нічиїх даних, не поширював їх, нічого не заносив у чужі комп’ютери й нікому не розповідав, що знайшов, — запевняє Рейлі. — Я ніколи не намагався шантажувати когось чи щось подібне, — додає він на свій захист.　

— Шантажувати! — повторює мати, хапаючись рукою за горло.　

— Мамо, розслабся, я ніколи нічого такого не робив! Це було просто… набуття досвіду.　

— Досвіду. Он якти це називаєш, — промовляє тато.　

Рейлі не подобається його тон. Він говорить тоном старого батька, і це дратує.　

— Ну, так, може, варто мене послухати для різноманіття, — різко каже Рейлі.　

— Про що ти? — питає мати.　

— Я дещо знаю про ваших найкращих друзів, — видає Рейлі.　

Олівія відчуває, як завмирає серце. Вона дивиться на сина, не впевнена, що хоче чути те, що він зараз скаже. Вона шокована, у неї голова йде обертом. Які таємниці приховують Ґленда й Кіт? Вона поглядає на чоловіка, але той пильно дивиться на Рейлі, наче син зачепив його за живе.　

— До чого ти ведеш, Рейлі? — питає Пол.　

— Я бачив дещо на їхньому комп’ютері, — каже Рейлі.　

— Ми це зрозуміли, — натягнутим голосом говорить Пол. — Що саме ти бачив?　

— Кіт — засранець, — з почуттям заявляє Рейлі.　

— Не кажи так, — різко осаджує його Олівія.　

— Чому? Це правда! Бачили б ви, що в нього на комп’ютері! Я бачив його листи — він зраджував Ґленду, зустрічався з іншою в неї за спиною. Я не міг сказати вам, бо вони ваші друзі.　

Олівії стає зле. Вона не може говорити.　

— Коли це було? — уточнює Пол.　

— Кажу ж вам — це було тоді, коли вони приходили сюди на вечерю, за день до того, як мама побачила повідомлення в мене на телефоні й дізналася, що я роблю, — жалісно повторює Рейлі.　

Олівія намагається зосередитись. Кіт зраджує Ґленду, а Ґленда й гадки не має.　

Олівія впевнена, що Ґленда не знає. І що тепер робити? Сказати їй? Чи залишити в невідомості? Олівія поглядає на свого чоловіка й пригадує, як Бекі приходила поділитися з нею своїми підозрами щодо Пола. Й усвідомлює із завмиранням серця, що доведеться розповісти Ґленді.　

— Ти в цьому впевнений? — питає Пол.　

— Авжеж, впевнений. Я бачив на власні очі. Те, що він писав, ніяк інакше не зрозумієш. Я навіть надіслав кілька листів його подружці з його акаунту, і вони були не дуже чемні.　

Олівія дивиться на сина, відчуваючи, як відвисає щелепа.　

— Тож, принаймні, тепер він, мабуть, здогадався, що хтось був у його комп’ютері й знає, чим він займається, — каже Рейлі й фиркає. — Сподіваюся, він не втратив через це сон. Може, він гадає, що це був Адам. Думаєте, чому Адам стільки п’є? Він п’є, щоб забути, що його батько — такий гівнюк.　

— Рейлі, — починає Пол, явно знервований. — Не можна просто ось так втручатися в чуже життя.　

— Він гівнюк. Так йому й треба.　

Олівія питає себе, чи Ґленда колись розповідала Кітові, що Рейлі вдирається до будинків. Хоча’й обіцяла цього не робити. Іноді Олівія сама обмовляється Полові про те, про що обіцяла мовчати.　

— Листи були приховані, — продовжує Рейлі. — Не здогадаєшся, що вони там, якщо не пошукаєш, як я.　

— Як ти їх знайшов? — цікавиться Пол.　

— Це