Сумка Шері - Хтось знайомий, Сумка Шері

Олівія засинає на дивані. Нарешті близько дев’ятої Ґленда вирішує піти. Не можна постійно перебувати в Шарпів — вона потрібна Адаму вдома. Ґленда залишає записку, що повернеться вранці, і йде додому. Її кроки гулко лунають у темряві.

Удома Адам каже їй, що в них скінчилося молоко й хліб.　

— Добре, — говорить вона, навіть не знімаючи пальта. — Тоді чому б тобі не піти зі мною до крамниці?　

Він надягає куртку й виходить на вулицю разом з матір’ю.　

— Як у них справи? — питає Адам, явно стурбований.　

— З ними все буде гаразд. Усе буде добре, — запевняє Ґленда. Вона не знає, що ще сказати. Решту шляху вони долають мовчки.　

Дзвіночок на дверях дзенькає, коли вони входять до цілодобової крамниці. Ґленда геть виснажена й хоче лише взяти продукти й піти. Та коли відвертається від холодильника з молоком, й Адам слідом за нею, у проході попереду помічає Карміну. Чорт. Ось із ким точно не хочеться говорити. Ця жінка проноза, а Ґленда не в настрої для цього. Її обурює, як ця жінка скрізь пхає носа з тими проникненнями, цькує Олівію. Краще б дала Рейлі спокій. І вже точно вона не збирається обговорювати арешт Пола — а Карміна тільки про це й базікатиме. Ґленда вже подумує тихо поставити молоко на підлогу й швидко піти. Надто пізно — цієї миті Карміна озирається й бачить їх. На її обличчі з’являється усмішка впізнання. Чорт.　

— Ґленда, так? — питає Карміна, наближаючись до них.　

— Так, — каже Ґленда, уникаючи її очей і хутко простуючи в передню частину крамниці, де лежить хліб. Але Карміна не відстає. Вона явно погано розуміє натяки, думає Ґленда.　

— Привіт, Адаме, — додає Карміна.　

Ґленда помічає, що син теж намагається уникати цієї жінки.　

— Знаєш, ти трохи нагадуєш мені мого сина, — каже Карміна Адаму. — Таке саме темне волосся й очі.　

У Адама такий вигляд, наче він волів би зникнути, і Ґленді кортить послати Карміну під три чорти.　

— Мій Люк був трохи важкою дитиною. Постійно встрягав у якусь халепу. Пив, брав моє авто без дозволу.　

Ґленда пильно дивиться на неї. Але Карміна зосереджує погляд на Адамі й продовжує:　

— Ти казав своїй мамі, що я бачила тебе тієї ночі?　

— Про що ви говорите? — питає Ґленда.　

— А, нічого. Не зважайте, — відповідає Карміна, ніби нарешті зрозуміла натяк. — На добраніч.　

І бреде в інший ряд.　

Ґленда робить свої покупки. їй кортить забратися подалі від Карміни.　

Пізно ввечері Олівія тихо ступає килимом у коридорі, щоб зазирнути до Рейлі. Мовчки відчиняє двері. Мить стоїть у темряві, вдивляючись у ліжко. А тоді з жахом вмикає світло. Сина немає.　

Її серце пришвидшено б’ється, вона розвертається, виходить з його кімнати й крадеться вниз. У кухні, вітальні й комірчині темно. І він не сидить десь там, розмірковуючи в пітьмі, — Олівія вмикає світло, щоб упевнитись. Повертається на кухню й відчиняє двері до прилеглого гаража. Велосипед Рейлі там, де й має бути, шолом висить на кермі.　

Вона повертається нагору й тихо простує до єдиної кімнати, яку не перевірила, — до кабінету в кінці коридору. У кімнаті цілковита темрява, окрім легкого сяйва від комп’ютера. Це комп’ютер її чоловіка, і Рейлі заглиблений у його вміст.　

— Рейлі, що ти робиш? — питає матір.

Розділ тридцять третій

Наступного дня Вебб прибуває до відділку дуже рано, після ночі поганого сну. Бере каву й прямує до себе в кабінет, а тоді сідає в крісло, дивлячись у стіну напроти, і міркує.　

Вони не можуть довго тримати Шарпа під арештом — незабаром прокурор має висунути йому обвинувачення або звільнити. У його літній хатині кров Аманди. Його молоток зник. Бачили, як Шарп сварився з жертвою незадовго до її зникнення, але його версія, що він відраджував її від Ларрі, до певної міри правдоподібна — відомо, що Ларрі зустрічався з нею.　

Олівія Шарп казала, що Ларрі Гарріс ніколи не бував у їхній хатині. Можливо, вона помилялася? Чи міг Гарріс призначити зустріч Аманді в літній хатині Шарпів у ті вихідні, коли був на конференції? Можливо, він убив її. Припаркувався на зовнішній стоянці готелю й приготував історію, що нібито працював і заснув. Нікого, здається, не турбувало, що він пропустив більшу частину бенкету, — доки його не торкнулося розслідування вбивства. Єдине, що пішло не так, це те, що знайшли машину Аманди з її тілом у багажнику. Вона вигадала зручну побрехеньку для свого чоловіка, тож було б схоже, що Аманда інсценувала власне зникнення. Пол Шарп — єдиний, хто знав про їхній роман, і він нічого б не сказав, особливо якщо не знав, що вони були в його літній хатині.　

Можливо. Однак Пол Шарп міг щось повідомити. Коли Аманда зникла, персонал готелю міг заявити, що бачив їх разом, і тоді Гарріс опинився б у центрі прискіпливої уваги. Та все ж без твердих доказів — а надто без тіла — скидалося б на те, що нещаслива невірна дружина втекла від такого життя.　

А може, вбивця — Роберт Пірс. Пірс брехав їм. Якщо вірити Гаррісу, Пірс мав доступ до одноразового телефона Аманди й знав про їхній роман. Та й Рейлі Шарп бачив цей мобільний у столі Пірса після того, як Аманда зникла. Та, коли вони обшукали будинок, його там не було. Певно, Пірс позбувся телефона. Можливо, він стежив за своєю дружиною. Схоже, що він на це здатен. Можливо, знав, куди вона збиралася того вечора, під’їхав до хати, побачив дружину з коханцем — Ларрі Гаррісом? Полом Шарпом? — дочекався, доки вона залишиться сама, а тоді проломив їй голову. Пірс теж не має алібі.　

Вебб поговорить із прокурором. Поки що вони відпустять Шарпа й подивляться, як усі відреагують. Вебб має час. Час, щоб зазирнути в голову кожному. Немає строку давності на вбивство.　

Олівія здригається, коли рано вранці в середу дзвонить телефон на кухні. Це детектив Вебб — сказати, що її чоловіка звільняють без висунення обвинувачень. Вона кладе слухавку і нерухомо стоїть на місці. Поїздка до поліційного відділку минає наче втумані. Вона ціпеніє.

Сидить у почекальні відділку, виглядаючи Пола. Розриваючись між полегшенням і жахом, вона хоче відтягнути цей момент. Але він настає — Олівія чує кроки й підводиться. А тоді бачить Пола. Підходить й обіймає його, як робила тисячу разів до того, та цього разу інакше. Вона в ньому не впевнена. Відчуває, як б’ються