Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Чого ж це нема? – огледів хлопчик місцину. – Вся академія вже шепчеться про нього. Кажуть, що вчитель Ракор домовився з академією Безкрайньої гладі про рибок. Усі вчителі про це знають.

- То й що? У тебе не водяна кров. Яке тобі діло до того?

- Цікаво, - повернувся він до Хаола. – Чи цей ставок тепер твій і я не можу прийти до нього?

- Ні, не мій, - відвернув хлопчик голову.

- То помовч, якщо із тобою не говорять, - озирнувся.

Той некомфортно стиснувся.

- Тим паче, що може сказати другокласник п’ятикласнику? – усміхнувся Цейно.

Інші хулігани сміхом вдавилися, глянувши на автора цієї фрази.

- До речі так, - повернувся Еон до Хаола. – Де наш поклон? Молодші мають кланятися старшим.

- Ми в одному класі, - буркнув менш успішний чарівник. – І одного віку. Я не маю тобі кланятися.

- Та що ти кажеш. А вміння у тебе, як у другому класі, - поблажливо усміхнувся. – Мізки та захоплення – теж, - клацнув по голові.

Однокласник некомфортно відступив, опустивши голову сильніше:

- Не чіпай мене.

- А то що? – вийшов Зоцо до нього. – Що ти зробиш нам? – штовхнув хлопчика.

- Не чіпайте, - підлегло відходив Хаол.

- Чому б це? – знову штовхнув.

- Я вчит… - перечепився він та впав у воду, піднявши сплеск.

- Ти навіть вчителем пригрозити до пуття не можеш! – розреготався Еон. – Ти хоч на щось у цьому житті здатен?

Хаол заховав обличчя, викривившись у передчутті сліз.

- Тюхтій і нездара! – показав йому відмінник кільце з великого і безіменного пальця.

- Такому слабаку місце у перших класах, а не у середніх! – зверхньо заявив Цейно, показуючи той самий жест.

Скривджений просто розплакався, не в силах більше витримувати все це. 

- Ще і плакса! – глузливо заявив Зоцо. – З тебе маг, як з мене людина!

- Не кажіть так! – болісно викрикнув Хаол.

- А то що? – насмішливо підняв Еол брови.

«Вдар їх,» - пролунав вчительський голос у думках.

- Та нічого він не зробить, - відступив Зоцо. – Такому тюхтію всього на світі забракне.

- Нездара, - витягнув Цейно до нього свою руку із відповідним жестом. 

- Не чарівник, а сама назва, - видав Еол, ще раз показав зневажливий жест, розвернувся та пішов, закликаючи із собою весь свій почет.

«Чому…? – жалібно хникав Хаол, сидячи на мілині. – Чому вони такі злі…? Адже я їм нічого не зробив… Я хотів просто дивитися на рибок…» - болісно стиснув мул кулаками.

«Вдар їх, - однозначно повторив голос педагога у думках. – Допоки ти не будеш стояти за себе – вони будуть знущатися.»

Хлопчик відкрив очі. Подивився услід компанії, яка покидала територію водойми.

«Вони не відчепляться від тебе, допоки ти не відповідаєш на образи. Будь-який злий язик можна зав’язати у вузол власними руками.»

«Або напихати мулу у рот, аби він говорити більше не міг, - ображено підійнявся Хаол, не зводячи погляду з кривдників. - Хай насварять. Краще буду сидіти під стіною покарання два дні, аніж знову і знову…» - побіг на Еона з мулом у руках, відчуваючи, як його починає трясти, переповнюючи дивним почуттям страху та жаги помсти.

Наступного разу вчитель Ракор знову побачив свого вихованця, коли спускався із педагогом Уманом на перший поверх. Вже тут, зі сходів можна було побачити не дуже довгий коридор, що вів до навстіж відчинених дверей академії, за якими бігали діти. Однак зараз купа учнів не пустували надворі, а товклися у цьому коридорі, спостерігаючи за трьома вчителями, які садили когось під стіну покарання.

- Він це почав! Він! – жалівся Еон, чий голос був гучніший за інших.

- Що там сталося? – спантеличено насупився заступник директора, прискоривши свій крок до колег.

- Так багато дітей, - занепокоєно приєднався Ракор до нього.

- Це все він! – продовжував п’ятикласник.

Старший педагог і новачок протиснулися крізь учнівський натовп.

- Хаоле?! – ошелешено побачив молодий викладач злого, побитого, брудного і роздертого хлопчика, що сидів на узвишші під стіною, склавши під собою ноги.

Уман здивувався цій фігурі не менше:

- Що сталося? – перевів він спантеличений погляд на худого Гоадо 50-ти років.

- Бійку влаштував! – вражено заявив той.

- Він скажений! – кричав Еон. – Накинувся на нас із кулаками!

Ракор глянув на цього відмінника – рваний одяг, бруд по всьому обличчю і розпущеному волоссю, садна, подряпини, навіть декілька крапель крові. Помітив у натовпі ще двох хлопців з п’ятого класу. Зоцо і Цейно були побиті менше, але навіть їх одяг відрізнявся помітними слідами участі у боротьбі. Покосився на Хаола – цей хлопчик не жалкував ні про що. Він дивився на Еона так, ніби побиття не було завершене, ніби його перервали на самому цікавому місці, не давши втілити у життя всі плани.

- Бійку? – не міг повірити вчитель Уман.

- Так! – змахнув долонею Гоадо. – Накинувся на однокласників із брудом в руках! Вітряну! Сонячну кров замастив!

- Кхм, - відволікся Ракор від свого підопічного, повернувшись до цієї розмови.

- Ще і мою стрічку для волосся забрав! – вказав Еон на кривдника.

- Хаоле, - повернувся до нього замісник директора. – Це правда? Ти влаштував бійку?

- Так, - крізь зуби відповів хлопчик, дивлячись Еону прямо в очі.

- Віддай йому стрічку.

- Віддам, коли вибачиться, - загрозливим низьким тоном відповів той.

Усі перевели погляди на відмінника.

- Та за що? – запанікував той. – Він мене побив, а я маю вибачатися?!

- Хаол дуже спокійний учень, - заговорив молодий педагог у його захист. – Просто так він би не накинувся на тебе.

Інші вчителі глянули на Ракора та були вимушені погодитися із цим.

- Стрічка для волосся є обов’язковим атрибутом учня магічної академії, - подивився Уман на Еона. – І вона видається тільки один раз. Якщо не повернеш цю – нову не отримаєш.