Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

П’ятикласник роздратовано опустив голову та стиснув кулаки:

- Вибач, - тихо вичавив він з себе.

- Голосніше, - жорстко відреагував Хаол.

- Вибач, - трохи гучніше повторив хлопчик.

- За що?

Той мовчав, зціпивши губи.

- Еоне, - спонукав його Уман.

- За те, що ображав тебе, - крізь небажання зізнався відмінник.

- Тебе побив нікчема і тюхтій, - кинув Хаол брудну стрічку йому в обличчя, яку той метушливо зловив. – Ще раз образиш мене – я знову сидітиму тут! – гнівно вказав він пальцем на узвишшя для покарання. – Зрозумів мене?!

Кривдник стривожено кивнув.

Замісник директора вражено підняв брови, не в силах збагнути, коли тихий і сором’язливий Хаол встиг перетворитися на справжню грозу класу, що б’є своїх однолітків після занять.

- Кхм, - прочистив він горло, не знаючи, як реагувати на все це. – Незважаючи на те, що ми дізналися про причину бійки, битися у академії все одно не можна. Хаоле, тебе покарано. Посидь тут шість годин і подумай про свою поведінку, - начаклував пісочний годинник, який став біля хлопчика. - А вчитель Ракор тим часом пояснить тобі недопустимість таких дій щодо однокласників.

- Так, звісно, - миттю кивнув молодий педагог.

- Еона також було б непогано покарати, - покосився Уман на спантеличеного відмінника, що відверто не очікував такого повороту. – За те що ображав однокласника. Однак думаю, якщо вас посадити поруч – знову бути бійці.

- Вчителю, - невдоволено заговорив Хаол, - я не хочу бути покараний поруч із ним, - недбало кивнув на Еона. – Він постійно ображав мене.

- Тоді чому ти не казав про це вчителям? – подивився на нього замісник директора.

Хлопчик мовчки сховав обличчя. Уман, побачивши таку реакцію, ніяково відвів погляд у сторону, згадавши минулу проблему цього учня, про яку він довго мовчав.

- Загалом, ти покараний, - повторив старший вчитель. – Сиди тут та думай про свою поведінку, - розвернувся і пішов.

Інші педагоги з учнями переглянулися між собою і також почали поступово розходитися. Коли весь натовп покинув цей коридор, викладач Ракор підійшов до свого вихованця та потаємно виставив йому долоню. Той підняв спантеличене обличчя. Старший поманив пальцями. Учень тихо хлопнув по руці, намагаючись не видати свого задоволення від цієї бійки.

Хаол просидів на місці для покарання до самого вечора, коли всі учні вже лягали спати. Улюблений педагог приводив його до ладу, приносив їжу з їдальні, медитував разом, щось пояснював та просто знаходився поруч, не даючи нудьгувати. Крім того, хлопчик познайомився і з восьмикласником, який цікавився кораблями. Коли після короткої розмови підліток пішов, Хаол почав шепотітися зі своїм вчителем на тему того, чи вийде в них подружитися. Войши, здавалося, дещо напружився через табличку над п’ятикласником, яка пояснювала причину покарання.

- Я поговорив із його духовним батьком щодо нього, - тихо відповідав Ракор. – Це дуже хороший хлопчик. Не відмінник, але вчиться добре. Любить збирати кораблі та загалом доволі неконфліктний. І чемний. Він мені сподобався. Спробуй подружитися із ним.

- Але у мене куплений кораблик, - ніяково зауважив хлопчик, говорячи своїм звичайним дитячим голосом. – Чи він погодиться плавати зі мною, якщо не я сам зібрав його?

- А ти спитай в нього. Думаю, що нічого страшного тут нема.

На наступний день Хаол зайшов у клас передостаннім. Проходячи повз перші парти, зупинився біля Еона. Вороже подивився на нього. Від тривалого зорового контакту, відмінник насторожено відхилився.

- Хаоле! – суворо перервав їх мовчання педагог. – Сідай на своє місце!

Хлопчик продовжив шлях до парти. Увесь клас провів його поглядом.

Після уроків, які пройшли у доволі напруженій атмосфері, учень пішов до ставку, де до нього приєднався Войши зі своїм корабликом. Сьогодні, їх судна ходили водною гладдю разом, тим самим тривожачи та цікавлячи кольорових риб.