Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

Розділ 12

   Вранці наступного дня Джейн попросила Мелісу принести їй чоловіче вбрання. Звичайно, так, щоб про це ніхто не знав. Сьогодні не було ігор у крокет, з нагоди яких вона вже не раз одягала штани, і, побачивши її служницю з купою одягу якогось вельможі, посипалися б зайві питання. Зручні речі були їй необхідні: не могла ж вона пірнати у воду у вечірній сукні. Найкраще було б пірнати в одній білизні, але з тутешніми правилами її дії могли неправильно розтлумачити.

Після повернення Меліси, Джейн склала одяг у тканинну мисливську сумку, і пішла на сніданок. Хороший прийом їжі сьогодні просто необхідний. Ніхто з жінок, які зібралися за сніданком, не звернув уваги на чоловічу сумку, принесену Джейн із собою. Усі вже встигли звикнути до її дивацтв і запитань зазвичай не ставили.

Касандра була надзвичайно веселою за столом. Та й взагалі, всі жінки перебували у вкрай жвавому настрої. Днями король мав оголосити, хто стане його дружиною. І звісно кожна сподівалася, що саме вона стане його обраницею. Раніше Джейн їх жаліла, всупереч тому, що вона захищала короля, вона все одно вважала його крижаною людиною. І їй здавалося, що мріяти про такого беземоційного чоловіка просто жахливо. Але сьогодні, на свій подив, споглядаючи вир емоцій дам за сніданком, вона подумала, що комусь із них, швидше за все, пощастить. Їй не сподобалася ця думка. Невже її так зворушив його вчинок?

Дивне почуття. Якесь незрозуміле. Напевно, вона просто надто добра і намагається в кожному побачити прекрасну людину. Або ці дивні емоції через те, що вона збирається сьогодні зробити. Коли хочеш зробити заради людини щось настільки складне і небезпечне для тебе і водночас особисте та інтимне для неї, напевно, ця людина автоматично стає небайдужою тобі.

Джейн попрощалася з дамами й пішла до сірого будинку. Хвіртка була не замкнена, тому дівчина не чекаючи господарів, пройшла до будівлі. За прозорими фіранками на вікнах вона побачила сніданок “людей зеленої води”. Трістана серед них не було. Джейн привітала всіх через вікно, не заходячи до будинку й обійшовши його ззаду, опинилася у задньому дворику. Неподалік маленького озера Трістан робив якісь хаотичні рухи, на кшталт танцю. У світі Джейн такі танцювальні зв'язки навіть можна було б назвати хіп-хопом. Трістан злякано зупинився побачивши її. Джейн променисто посміхнулася:

— Доброго дня, чим це ти займаєшся?

— Доброго дня, леді Джейн, це... нічого такого... не звертай уваги.

- Ти танцював?

- Так, танцював. Тільки не смійся, будь ласка, — його обличчя було яскраво-червоного кольору, — дивно, що в цьому тремтінні копитець і рук ти змогла впізнати танець, — він засміявся. Мені хочеться динамічніших рухів. Музики у мене, звичайно, такої немає, але я намагаюся танцювати й без неї.

— У нашому світі танцюють по-різному і подібні танці на ті, що ти зараз показував, там також є. І багато запальної музики також.

Почувши її слова, обличчя Трістана пожвавішало.

— Отже, я не займаюся нісенітницею, а такі танці цілком нормальні?

- Звичайно. Якщо хочеш, я можу принести завтра один прилад, який я взяла зі собою зі свого світу і включу тобі з нього швидку музику?

— Ти маєш прилад, який може грати швидку музику? Це неймовірно. Там, що сидить маленький оркестр?

Джейн щиро засміялася. Трістан не звернув уваги на її веселощі й продовжив:

— Я дуже радий, якщо ти його принесеш. Із задоволенням послухаю твоїх маленьких музикантів та станцюю під їхню музику.

Джейн уявила, як за фантазією Трістана в телефоні мав би сидіти цілий натовп: актори, режисери, оператори, музиканти, люди з друкарськими машинками та звичайно ж, ті, хто у всіляких іграх стрибають і бігають піксельними доріжками. Негарно з цього сміятися. Невідомо, щоб вона нафантазувала, почувши таке.

— Може, ти його принесеш сьогодні? Адже день тільки почався.

— Я обов'язково принесу його, але завтра. Сьогодні ми маємо справу, — Джейн йому підморгнула. - Отже, слухай. Ми вирушимо до сусіднього села Фета, відшукаємо там рибалку. Потім ми підемо на пляж, звідки рибалка відвезе мене в море на місце де затонув корабель. Я пірну за кулоном матері короля Фелікса. Ось і весь план, - Джейн дзвінко ляснула в долоні та зробила реверанс.

Хлопець виглядав, щонайменше, збентежено.

- Ми підемо? Джейн ми про це вже говорили багато разів. Я не можу вийти звідси, адже ти знаєш. Та я й не хочу нікуди йти. І навіщо? Він наказав тобі дістати кулон?

— Ні, не наказав, я просто хочу його дістати. І ти можеш звідси виходити.

Трістан стомлено зітхнув і мовчки, похитав головою.

— Трістан я чула вашу суперечку з Шоном. Того дня я була у вашому домі.

— Мені казали, що ти приходила.

— Так, і чула, як ти вступився за короля. І.... Я маю сказати тобі ще дещо... Фелікс теж чув твої слова і, перейнявшись ними, вилікував ноги одного хлопчика у Великих Садах. Цей хлопчик мав прийти до вас і жити в цьому будинку, а тепер він цілком здоровий!

— Стривай. Як Фелікс міг чути мої слова і тим більше як він міг когось вилікувати, зворушившись моїми словами? Його взагалі нічого не може зачепити.

— Почув він тебе, бо я записала твої слова і показала йому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍