Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

літа іноцтва ніхто його не бачив бездільним, але завжди в руках своїх мав рукоділля, а у вустах безнастанну молитву Ісусову таку: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!" Не їв нічого іншого, тільки трохи від спільного харчу монастирського на трапезі. А коли траплялося йому мати щось і мимоволі, як князю, від своїх, то все роздавав на потребу прочанам та жебракам і на церковне уладнання, щоб було від того в церкві багато книг.

Мав цей блаженний князь, ще володіючи князівством своїм, лікаря вельми вправного, на ім'я Петро, родом сиріянина, який і прийшов із ним до монастиря. Побачивши ж пана свого добровільну убогість, цей лікар полишив його і жив у Києві, лікуючи багатьох. Одначе багато разів приходив до блаженного і, бачачи того в численній скруті та в безмірному пості, коли служив у поварні, чи біля воріт сидів, переконував його, кажучи: "О княже, належить тобі дбати про здоров'я своє, бо колись зруйнуєш плоть свою великою працею та повстримністю. А коли ти отак колись занеможеш, то не зможеш носити ярма, яке зволив ти взяти на себе Христа ради; не хоче-бо Бог над силу посту чи труду, але тільки серця чистого й смиренного. Служиш чорноризцям, як куплений раб, але не звик ти до таких нестатків та й не належить це тобі як князю. Доброрідні ж брати твої, Із'яслав та Володимир, мають докори й скорботу щодо твоєї бідності, що від такої слави й честі до останнього дійшов ти убозтва, що мориш тіло своє, і через нестачу їжі впадеш у недобру недугу. Дивуюся зміненій твоїй натурі, адже колись слабував од солодких страв, тепер же терпиш, сире зілля і сухий хліб вживаючи. Але стережися, бо колись якось, звідусюди купно недуга збереться і ти, не маючи міцності, невдовзі життя позбудешся. Тоді і я не зможу тобі допомогти, і так залишиш плач невтішний братів своїх. Ось бояри, які служили тобі, які великі були й славні завдяки тобі; тепер, позбавлені своєї надії, жаліють тебе і у великий вони печалі. Одначе, собі великі доми звівши, сидять у них, ти ж не маєш де голови прихилити, тільки на смітнику сидиш, спершу в поварні, а потім при воротях. Хто ж із князів руських так чинив? Чи блаженний батько твій Давид, чи завждипам'ятний дід твій Святослав, чи хто із бояр захотів безславної путі цього життя, окрім єдиного Варлаама, ігумена, який тут був. Отож, коли ради моєї не послухаєш, передчасно смерть приймеш". Це і таке не раз казав блаженному лікар, спершу в поварні із ним сидячи, потім і біля воріт — був намовлений до того братами Миколиними.

Блаженний же відповів йому, кажучи: "Брате Петре, добре роздивися щодо здоров'я душі моєї і розсуди, що не є добре жаліти плоть, щоб не похітьствувала на духа, і нехай не підніме на мене брані; повстримністю й працею смириться, але не знеможе. Коли б і знемогла, "сила моя здійснюється в немочі", — рече апостолові Господь. Апостол же каже: "Страждання теперішнього часу недостойні супроти тієї слави, що має з'явитися в нас". Хоче ж Бог серця чистого й смиренного, але без посту й праці не може такого бути, оскільки піст — мати цнотливості й чистоті. "І смириться в трудах серце їхнє", — сказано було. Дякую Богу, що він звільнив мене від мирського рабства й учинив рабом рабам своїм, блаженним цим чорноризцям, бо хоч князем я є, служу Царю царів у тих (чорноризців) образі. Брати мої нехай думають про себе: кожен-бо свій тягар понесе. Досить їм моєї влади, яку я через те залишив у земному княжінні, щоб наслідувати у Царстві Небесному. Обіднів я заради Христа, "щоб придбати Христа". Ти ж чому докоряєш мені в убогості моїй, повстриманості та в справах непотрібних, смертю мені погрожуючи? Адже й ти, коли лікуєш тілесну недугу, хіба не велиш хворому утримуватися і не вживати деяких страв? Мені ж душевні недуги так належить лікувати. Однак, хоч тілесно помру, мені-бо померти (Христа ради) "надбання є", і коли на смітнику сиджу, чому чиниш мене гіршим від бояр, адже із Иовом (а він царем називався) царюватиму я. Коли ж жоден із князів руських такого не чинив переді мною, я, наслідуючи Царю Небесному, хай буду їм попередником, щоб потім відтепер хтось, надихнувши цим, наслідував мені — а надалі пильнуйся сам з тими, хто навчив тебе".

Було не раз і так, що коли і впадав у недугу цей блаженний князь, трудячись в послушанні, тоді, довідавшись, Петро-лікар готував йому одразу зілля для лікування, відповідно до певної недуги чи запальної гарячки і якоїсь водної рани. Одначе завжди ще перед тим, як той приходив із зіллям, за Божою поміччю, здоровий ставав князь і аж ніяк не давав себе лікувати. Якось трапилось розболітися тому лікарю; послав до нього блаженний, говорячи: "Коли не питимеш ліків, скоро зцілишся. Коли ж мене не послухаєш, маєш багато постраждати". Він-бо, мудрого вдаючи, не послухав, а настої свої випив і, хотячи відразу позбутися хвороби, мало життя не позбувся. По тому ж, за молитвою святого, зцілився. Знову-таки в інший час розболівся той лікар; блаженний же послав до нього, обіцяючи таке: "На третій день, — каже, — зцілишся, коли не лікуватимеш себе". Лікар-бо, навчений бувши непослухом першим, послухав блаженного і за словом його на третій день видужав.

Закликав-бо зціленого блаженний (біля воріт тоді послушання своє звершував) і каже йому: "Петре, належить тобі постригтися в іночий образ і служити Господеві і Його Пречистій Матері в цьому монастирі замість мене; я ж бо по трьох місяцях відійду із світу цього". Петро-бо лікар, це почувши, впав у ноги його і з великими слізьми закричав: "Горе мені, господине мій, добродійнику мій і дороге моє життя! Хто догляне мандрівництво моє, хто живитиме беззахисних та убогих, хто заступить ображених, хто зглянеться на багатьох, котрі помочі потребують? Чи ж не казав тобі, княже, що спинити маєш братам своїм плач невтишний, чи не казав тобі, о княже, пожалій життя своє, оскільки багатьом можеш бути в користь, і в твоєму житті життя багатьох? Чи не ти ж бо зцілив мене силою Божою і своєю молитвою? Куди ж бо відходиш, пастирю добрий, де сам хворієш, зцілителю мій!? З'яви мені, рабу твоєму, рану смертну, і коли я не вилікую тебе, то буде голова моя за голову твою і душа моя за душу твою! Не відійди мовчки від мене,