Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

та й помер, і десь там був викинутий. Почав од трупа його виходити сморід безмірний, що годі було будь-кому пройти тією дорогою. Не міг і стовпник витерпіти того смороду і змушений був через оте воняння зі стовпа зійти. Повелів-бо якимсь людям викопати глибокого рова і кинути того смердячого трупа. І коли копали люди рова, за промислом Божим знайшли тіло, що лежало нетлінно в землі, і почудувалися нетлінню того тіла. Одначе недосвідчені й невігласи були і те, що сталося, зневажили, як малу й дрібничкову річ. Казали-бо до себе: "Коли б святе було те тіло, відкрив би Бог якимись чудесами". І знову засипали його землею, туди ж кинули і смердючого трупа та й відійшли у свої домівки.

Коли настала ніч, один із них, Георгій, муж христолюбивий, у домі своїм молився Богові, під ранок заснув і побачив видіння: привиділося йому, що бачить царицю якусь, що сидить на пресвітлому престолі, і велика кількість світлих воїнів охрест неї стоїть. Їх бо христолюбивий той чоловік побачивши, був обійнятий великим страхом і до землі припав, не можучи світлості й краси тієї зріти. Один же із тих світлих воїнів узяв його за руку, звів, кажучи: "Георгію, чому так зневажили тіло преподобної Параскеви і поховали із ним смердючого трупа; швидко-бо її заберіть і на чесному покладіть місці, бо захотів Бог прославити рабу свою на землі!" Також і та світла цариця каже йому: "Швидко забери мощі мої і у відомому покладіте місці, не можу-бо довго того злосмороду терпіти, бо і я людина є, і батьківщина моя є Єпиват, де ви тепер живете". Тієї ж ночі і жінка одна чесна, на ім'я Євфимія, те саме видіння бачила, і обоє наступного дня людям оповіли бачене. Почувши те, добровірні люди прийшли зі свічками до мощів преподобної Параскеви і, її з великою турботою забравши, раділи як про якийсь багатоцінний скарб і поклали в церкві святих та всехвальних апостолів Петра та Павла у селі Єпиваті, де молитвами святої Параскеви численні зцілення від святих мощів її подавалися болящим, всі-бо, що охрест, недужі та біснуваті, з вірою приходили і здоров'я діставали.

Немало минуло часу, благочестивий в царях Іван Асан, король болгарський та сербський, дістав звістку, де лежать чудотворні мощі святої цієї преподобної Параскеви, і послав блаженного митрополита Марка з Великого Переяславця Болгарського із численними єпископами та ієреями, через них переніс чесні ті мощі у преславне місто Болгарської землі своє царське Тернов і поклав із честю у своїй царській церкві, де лежали нетлінно, виточуючи всілякі цільби тим, що з вірою приходили. По довгому часі, коли за попустом Божим здолали агаряни Грецьке царство, з ним підкорили й царство Болгарське із Сербським, найбільше у дні Селіма, того імені другого царя турецького, тоді цар той Селім, захопивши місто Тернов, забрав із іншими прикрасами церковними й царськими оздобами й ті чесні мощі святої Параскеви і відніс у Царгород та й у своїм палаці поставив, де й переховувався багатоцінний той бісер, бо чудесами багатьма не тільки християн, але й агарян до поклоніння привів. Цим агаряни зсум'ятилися і, боячись, щоб віра більше не поширилася через старатливість і дбання християнські, віддали ті святі мощі християнам царгородським; вони ж їх чесно поклали в патріаршій церкві. Не швидко по тому благочестивий Іво Василь, воєвода і господар землі Молдавської, діставши звістку про святі преподобні мощі, які там були, побажав дбало, щоб звідтіля перенесені були чесно в його православну державу. Господь же, хвалений у святих своїх, бажаючи й там прославити преподобну свою, бажанню його посприяв і вклав у серце святішого патріарха константинопольського кир Партенія це, і він, за радою всього свого освяченого собору, так і за зволенням інших патріархів, чесні ті мощі преподобної матері Параскеви переслав у Молдавську землю благочестивому тому господарю воєводі Іво Василю на щире бажання його з усілякими своїми отецькими благословеннями через трьох преосвященних митрополитів — Іоаникія Іраклійського, Партенія Андріянопольського та Теофана Палеонпатрона — у престольне місто, назване Яси, де у храмі трьох святителів з усілякою честю у превеликих веселощах та радості всієї Молдавської землі покладені були в літо від вочоловічення Господнього 1641, місяця жовтня, 14 дня.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Миколи Святоші, князя Чернігівського

"Минає стан світу цього". "Царство його від народу в народ переводиться, престоли князів багато разів скидає Господь і садить покірливих замість них". Обміркував цю змінність володіння, що проминає на землі, блаженний і благовірний князь чернігівський, онук Святослава Ярославовича, князя київського та чернігівського, що заснував святу Богом збудовану Печерську церкву. Збагнув добре, що в небесах тільки образ іпостасі Божої, Слово Його присносущне не проминає; і тільки там Царство і володарство в усякому роді і роді, яке Цар царів і Господь над володарями приготував тим, що люблять його. Отож покинув славу й багатство, честь і владу княжіння земного минучого заради Царства Небесного вічного (як колись такий собі індійський царевич Йоасаф) і прийшов до Печерського монастиря, одягся у святий іночий образ, що всіляко противиться образові світу цього, — котрий, як тінь, переходить у небуття, — і, наскільки можна, уподібнюється до незмінного образу іпостасі Божої, і просіяв світлістю життя аж так, щоб усі побачили його добрі діла і прославили вельми за нього Бога. Передусім у послушанні відзначався, бо спершу працював для братії в поварні, своїми руками дрова рубаючи і на своїх раменах з берега багато разів їх носячи й інше виконуючи без лінощів, що було на потребу варіння. Після достатніх трудів звідались про те брати його Із'яслав та Володимир і ледве відставили його від такого діла. Але цей істинний послушник зі слізьми випросив, щоб ще одне літо там-таки для братії попрацювати, і так потрудивсь у поварні три літа із старатливістю та благоговінням. По тому, як управний та досконалий у всьому, приставлений був стерегти монастирські ворота, де також пробув три літа, не виходячи нікуди, окрім церкви. Звідтіля узятий був служити при трапезі, і це все робив добре за доброзволенням усіх.

(мал.) Св. Микола Святоша (гравюра з книги Патерик или очетник Печерскій, Київ 1678).

Такі ото ступені послушання доброчинно пройшов і змушений був, за порадою ігумена та всієї братії, пробувати у мовчанні у келії і про спасіння своє в тиші дбати. Він-бо послушання і в тому учинив: насадив руками своїми при своїй келії сад; і в усі