Настуся Соловейко - Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко

Зараз це слово прозвучало як насмішка.

– Це правда, що в тебе є наречена? Льєнор Августус Де Гранж? Так тебе насправді звуть?

– Флоро, все не так, як ти думаєш, – заговорив він, а мені захотілося розсміятися.

Десь я вже це чула. Певно, від Ллойда.

– То це правда? І те, що ти син королівського радника? Так? А я ще думала, що твій батько міг мені збрехати.

– Мій батько? Він приходив?

Я кивнула.

– Флоро, я розумію, як все виглядає, та повір, те, що він тобі наговорив не має жодного значення!

– А що має значення, Льє? Виходить, весь цей час в тебе була наречена і ти мені брехав, що в тебе нікого нема.

– Вона для мене ніхто! – гаркнув ельф.

– А я для тебе хто, Льє? Чи називати тебе Льєнор?

– Перестань Флоро, ти нашкодиш дитині!

– П’ять хвилин тому тебе це не хвилювало, – я стенула плечима.

– Я не знав, богиня роздери все! Якби я знав, Квіточко, я б ніколи…

– Що? Ніколи б не намагався витрясти з мене душу?

– Флоро, зрозумій, все виглядало так, наче ти сама, з власної волі вкрала документи, до того ж, Корил змінив свої спогади, і коли я побачив, як ти сама його цілуєш… – він замовчав

– Прости мене, Флоро, мені справді шкода. Я втратив розум.

Я хитнула головою.

– Добре, тоді поясни мені все, раз ти кажеш, що те, що в тебе є інша жінка не має значення.

– Вона не інша жінка, квіточко, не має для мене інших жінок, зрозумій!

– Тоді розкажи мені правду! – я вже кричала.

– Я не можу Флоро, принаймні, не зараз, – відповів тихо.

– Чому?

Він зібгав губи.

– Дай мені трохи часу і я зможу все тобі пояснити.

Я похитала головою.

– Знаєш, Льє чи Льєнор, не має значення, в тебе було скільки завгодно часу. Навіть, більше ніж потрібно. До того ж, я не знаю, що саме ти можеш мені пояснити, все одно це не змінить того, що весь цей час ти мені брехав.

Мимоволі я схлипнула.

Льє опинився поряд і схопивши мене в обійми, поцілував, та я не відповідала.

– Відпусти мене, – сказала, коли він відсторонився.

– Я хочу додому, просто зараз, навіть не думай мене зупиняти, – проговорила втомлено.

І це була правда. Все чого мені хотілося – опинитися якомога далі від нього, від цього дому, від усього.

– Флоро, ти помиляєшся, прошу, не їдь. Подумай про дитину. – він притис мене до себе.

Злість охопила мене. Краще б він цього не казав! Я тільки й думаю, що про дитину!

Пригадавши простеньке закляття – кинула ним у Льє. Нічого страшного, студенти називають його риболовні тенета, однак, навіть сильні маги виплутуються з них довго, а все тому, що сітка тягне силу з мага і швидко відновлюється. Звісно, надовго мені його не затримати.

Поки ельф сипав чортами, я кинулася нагору і схопивши багатостраждальну валізу, що так і стояла біля ліжка, відкрила портал і опинилася перед будівлею вокзалу. Мені пощастило ­– Бальмон, вочевидь, зняв захист, коли повернуся.

Хоч було вже досить пізно, та мені без проблем продали білет на стрілу, що от-от вирушала.

Я заставила себе ні про що не думати, приїду додому, тоді щось придумаю.

 

Спонсор настрою цієї глави – Maggie Reilly – Tears in the rain)

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно