Симона Вілар - Щаслива суперниця

Цієї миті наречена зуміла визволити руку й витягла покляпець.

— Ви не маєте права! Це проти законів Божих і людських! Злочинці!

І відразу графиня кинулася до неї та навідліг ударила по щоці.

— А з моїм чоловіком, дівко, за якими законами ти жила?

Її відтиснув Хорса, звелів не втручатися. Зараз не час зводити рахунки. Але Гіта скористалася затримкою, вивернулась і метнулася геть, закликаючи на допомогу.

Хвалити Бога, врата собору були замкнені, тож їй не вдалося швидко відсунути важкий засув. Вона відчула, що переслідувачі вже поруч, кинулася вбік і заметалась серед колон храму.

Становище дедалі більше напружувалося. Крики Гіти могли переполохати всю околицю. Однак зрештою її наздогнали та схопили люди Хорси.

І знову тан тяг до вівтаря свою наречену, що рвалась та опиралася.

— Починай, попе! Присягаюся кров’ю Хенгіста, баритися більше не можна!

Я поквапливо розгорнув книгу, збиваючись і перескакуючи, почав вимовляти потрібні слова. Головне — здійснити обряд. А опір нареченої не має жодного значення. Хіба мало дівиць у наших краях не з власної волі стали перед вівтарем!

— Відповідай, Хорсо син Освіна й Гунхільд із Фелінга, чи береш ти цю жінку за дружину? Чи обіцяєш зберігати їй вірність, піклуватися про неї та…

— Так, будь ти проклятий, попе, так!

Але тут Гіта промовила:

— Шлюб не може бути укладено з тієї причини, що я зараз нечиста![23]

Ми сторопіли. Брат Денніс, який розмахував кадилом, кашлянув.

Я ж був просто в шаленстві. Наречена не може стати перед вівтарем у такі дні — свята правда. Але яка безсоромність — заявляти про це привселюдно! Ця жінка й справді не має жодного уявлення про сором’язливість і гідність!

— Вінчай, Ансельме! — зажадав Хорса.

— Вінчайте, святий отче! — вторила йому леді Бертрада. — Ця дівка бреше.

Я розгубився. Незабаром північ, і вже за кілька хвилин пріор приведе ченців на молитву. Небажано, щоб вони застали всіх нас тут.

— Брате Деннісе, — я повернувся до переписувача, — зараз ти випровадиш присутніх через північний вхід. Леді Гіту нехай відведуть у скрипторій — там зараз нікого нема. Ти залишиш там наречену з жінками графині, щоб ті обстежили її та переконалися, чи правда те, про що вона заявила.

Гіта корилася моєму рішенню охоче, і я зрозумів, що вона не збрехала. Схоже, й Бертрада це усвідомила, тому що кинулася до мене зі словами:

— Ви повинні обвінчати їх будь-що-будь! Скарбниця абатства отримає двісті п’ятдесят фунтів срібла, якщо все пройде вдало!

— Я не сказав «ні». Але зараз нам краще вийти звідси.

Всю опівнічну службу нам довелося чаїтись у моїй монастирській опочивальні. Незабаром повернулася Маго, глянула на графиню й ствердно кивнула. Леді Бертрада лише повела плечем, і на її обличчі з’явилася бридлива гримаса.

— Так чи інакше, але ти зробиш це, Ансельме!

Але я барився, і тільки брат Денніс розумів причину мого зволікання. Цей шлюб міг бути легко визнаний недійсним. По-перше, наречена не сповідалася перед вінчанням, по-друге — сам її стан, і, нарешті, по-третє — зараз час Великого Посту, коли в жодному християнському храмі Європи не відбувається таїнство шлюбу.

Залишається єдине виправдання — вінчання з порушенням усіх правил було необхідне заради повернення до гідного життя нерозкаяної блудниці.

Цими міркуваннями я й поділився з леді Бертрадою. Почуття почуттями, але графиня зналася на законах достатньо, щоб зрозуміти: у спірному випадку Едгар як опікун зможе забрати в нас свою підопічну аж до розв’язання конфлікту, а там, чого доброго, й довести недійсність таїнства.

Вона вислухала мене й завагалася. Недовго поміркувала й запропонувала сховати Гіту в одному з льохів абатства та дочекатися, поки в неї не припиняться жіночі немочі. За цей час вона присмирніє, сповідається, а там, гляди, й прийме за чоловіка Хорсу. Що ж стосується посту — бували випадки, коли через виняткові обставини здійснений і в цей час обряд вінчання визнавався законним.

Поки ми радилися, наблизився час хвалебної,[24] тож ми були змушені перечекати й цю службу. Та ледь ченці вийшли, Хорса накинувся на нас із розпитуванням. І те, що він почув, викликало в нього несамовиту лють.

— Тисяча демонів! Ви самі втягли мене в цю справу, а тепер — назад? Вирішили зачаїтися, перечекати, відтягти час, але одне вам невтямки: по нашому сліду пустять шукачів, і рано чи пізно стане відомо, куди я поїхав. Думаєте, складно це вистежити? Та ви подуріли — я не поручуся, що люди з Гронвуда не з’являться тут негайно. Ансельме, голена голово, ти зробиш свою справу, бо коли все мене схоплять — присягаюся всіма духами фенленду, я не приховуватиму, хто штовхнув мене на викрадення.

Який мерзотник! Однак у єдиному він мав рацію — будь-яка затримка могла погубити справу. Якщо ж дійде до розгляду і єпископи зберуться, щоб винести вердикт про законність вчиненого мною обряду, графиня напевно зуміє змусити короля вплинути на їхнє рішення. Бачить Бог, уперше я був задоволений тим, що нами править король,