Чарльз Вілан - Гола економіка. Викриття нудної науки

США, намагаючись урятувати цю компанію, пообіцяв дати близько 180 мільярдів доларів у вигляді інвестицій і позик, щоб покрити втрати, стосовно чого складне моделювання ризиків для AIG показало неможливість цього порятунку[154].

Прирощення капіталу. Захист капіталу. Зменшення ризиків. Спекуляції. Ось так. Уся гарячкова діяльність Волл-стрит чи Ласаль-стрит (де в Чикаго розташована ф’ючерсна біржа) зводиться до одного чи всіх видів діяльності. Світ великих фінансів часто описують як Лас-Вегас в очах багатія — ризик, гламур, цікаві персони й купа грошей, що переходять із одних рук до інших. Однак ця аналогія тут дуже непридатна. Усе, що відбувається у Лас-Вегасі, є грою з нульовою сумою. Якщо казино виграє блекджек, ви програєте. І всі обставини — на боці казино. Якщо ви досить довго граєте на блекджек, принаймні без постійного підрахунку, то математично можна показати, що ви потрапили в халепу. Лас-Вегас приносить розвагу, а не слугує якимось ширшим суспільним цілям. А от Волл-стрит слугує. Більшість із того, що там відбувається, — це гра з позитивною сумою. Робляться важливі речі, створюються компанії, індивіди й компанії долають ризики, які в іншому випадку будуть руйнівними.

Звичайно, не кожна транзакція перемагає. Так само, як іноді індивіди роблять інвестиції, про які потім шкодують, ринки капіталу чудово здатні розтринькати величезні суми капіталів; оберіть ваш улюблений «дот-ком» і подумайте про нього як про приклад. Мільярди доларів капіталу потекли до бізнесу, який не працював. Мильна булька нерухомості й лояльна поведінка Волл-стрит зробили те саме у навіть більших масштабах. Невидима рука Адама Сміта змила масу капіталів в океан, і тільки їх і бачили. Водночас деякі потенційно вигідні підприємства потребують капіталів через недостатнє фінансове забезпечення. Економісти тривожаться, наприклад, що бідним сім’ям, які готові інвестувати в людський капітал, доступно дуже мало кредитів. Університетський диплом — прекрасна інвестиція, однак це не те, що можна вилучити за несплату у випадку дефолту.

І все ж фінансові ринки роблять для капіталу те, що інші ринки для всього іншого: розміщають його у високопродуктивний, хоча й неідеальний спосіб. Капітал тече туди, де він може отримати найбільший виграш, що є непоганим місцем для його скерування (на відміну від, скажімо, бізнесу, який ведуть комуністи чи друзі короля). Як і в усій економіці, уряд може тут бути ворогом або другом. Уряд може збурити ринки капіталу так само, як і будь-що інше, — за допомогою надто обтяжливих податків і регуляторних правил, скерування капіталів на виконання улюб­лених проектів, відмови від сприяння творчій деструкції в її найефективніший спосіб. Уряд може також допомогти фінансовим ринкам працювати краще: мінімізуючи шахрайство, посилюючи прозорість системи, створюючи й підтримуючи сукупність регуляторних правил, створюючи суспільні блага, що знижуватимуть витрати на здійснення бізнесу і таке інше. І знову мудрість полягає у виявленні відмінностей.

Поточна криза явно дечому вчить. Фінансова регуляторна система має бути відремонтована, якщо не повністю перероблена. Необхідно захистити те, що сучасна фінансова система робить найкраще, — розміщення капіталу в продуктивні інвестиції й захист нас від ризиків, які ми не зможемо пережити, — водночас скорочуючи надмірності: безглузді ставки, що збагачують хлопців, які каламутять воду, примушуючи нас очищати її після них.

Ну гаразд. Але як хтось стає багатим на ринку? Один із моїх колишніх колег у журналі The Economist запропонував назвати цю книгу «Чи ви достатньо багаті?». Його логіка полягала в тому, що більшість людей відповіла б «ні» й ухопила б книжку з полиці. На жаль, я не вірю в надійні стратегії, як забезпечити вам шлях до багатства. Подібно до чарівних програм зниження ваги, що заперечують майже все, що ми знаємо про здоров’я й харчування, схеми швидкого збагачення порушують найбільш базові принципи економічної науки.

Почну з прикладу. Скажімо, ви хочете купити будинок у районі Лінкольн Парк у Чикаго. Після багатьох тижнів пошуків виявляється, що триповерховий будинок з червоного піщанику на одну сім’ю кош­туватиме вам десь 500 тисяч доларів, бо в ньому є додаткові зручності. Коли ви починаєте нервувати з приводу витрати 500 тисяч на будинок, раптом знаходите інший будинок із червоного піщанику, що коштує 250 тисяч і повністю відповідає вашим очікуванням. Коли ви глибше досліджуєте питання, то виявляєте, що цей будинок так само чудовий, як і той, що ви дивилися, — таке ж розташування, розмір, структурна цілісність. Усе ще в сумнівах, ви просите вашого агента з нерухомості про його оцінку. Вона запевняє вас, що цей будинок — справді чудове придбання і має продаватися за 500 тисяч. На її професійну думку, безсумнівно, ви можете купити цей будинок за 250 тисяч і лише через місяць продати за 500 тисяч і навіть дорожче. Потім ви отримуєте останній доказ. Стаття на третій сторінці газети Crain’s Chicago Business має крикливий заголовок: «Оборудка місяця: будинок із червоного піщанику в Лінкольн Парку виставлений за 250 тисяч доларів».

Тож ви отримуєте будинок за 250 тисяч доларів. З певністю можна сказати: через шість місяців ви продаєте цей будинок за 500 тисяч, подвоюючи свої гроші[155].

Що тут не так у цій історії? Досить мало. Розумна людина почала б із таких запитань:

1. Якби цей будинок дійсно коштував 500 тисяч, який дурень продавав би його за 250 тисяч? Може, ця людина не хотіла чи не могла витратити три хвилини, щоб довідатися, що подібні будинки в цьому районі продаються вдвічі дорожче? Якщо ні, то, може, це член сім’ї агента з нерухомості, чия комісія залежить від ціни продажу, який бажає вказати на це величезне розходження?

2. Мабуть, ні. У цьому випадку чому б моєму агенту з нерухомості не купити цей будинок для себе? Якщо цей будинок — «надійна оборудка», щоб подвоїти ціну, то чому вона працює за мої 3 % комісії, якщо 250 тисяч прямо просяться їй у руки?

3. Можливо, моя агент із нерухомості також дурепа. У цьому випадку, де поділися всі інші покупці, шукаючи вигідних пропозицій, особливо після публікації в Crain’s Chicago Business? Якщо цей червоний піщаник настільки приваблива оборудка, ще й широко розрекламована, то, мабуть, знайдеться багато людей, які бажали б його придбати. У результаті розпочалася б війна пропозицій, коли потенційні покупці пропонували б усе більші й більші гроші, поки ціна не до­сягла б свого чесного ринкового значення близько 500 тисяч.

Іншими словами, фактично не повинно бути жодного шансу, щоб ви знайшли в Лінкольн Парку будинок із червоного піщанику (без якихось сюрпризів у підвалі) за 250 тисяч. Чому? Через найбільш базову ідею в економічній науці. Ви намагаєтеся максимізувати свою вигоду, і всі решта також. У світі, де кожен шукає, де